Пристанище твое - угрюмый гроб,
И ты уже его бессменный кормчий.
Не оглядеться в тесноте кругом -
В себя смотри и вглядывайся в очи.
Увидь себя как бы со стороны,
Чтоб образ с образом твоим же не сливался.
Вот этот - жив, того - остерегайся
И маску смерти сам себе лепи.
Пусть будет неприступней твоих всех
Подобий то последнее подобье.
От всех укрыто и как камень строго,
Оно земных не знает снов и вех.
Ковчег твій - це похмурий саркофаг,
якому ти до скону вже стерничий.
Коли не роззирнутись по світах,
то сам собі вглядайсь, вглядайся в вічі.
Отак відчуй себе - і відсторонь,
щоб образ з образом не злютувався.
Бо цим ти жив, а того - начувався...
Піддайся ж владній магії долонь.
Хай буде неприступна - ця, з подоб
усіх твоїх остання подобизна.
Нехай нема, прихована, залізна,
вона земних не знає зваб, ні спроб.