Сумею все… и все переживу…
Пусть сатанеют кАты и пилаты.
Душа моя завернута в траву,
И не впервой ни падать, ни вставать ей…
Настояна на болях и боях,
Она как камень, белый и горячий,
Что выброшен судьбою на путях,
Где род людской весь молится и плачет…
А для души не создано межи
Меж болью-радостью, меж утешеньем-горем,
Заточенные вслед летят ножи.
Идет война – война с самим собою…
И кто ж тебя услышит в той войне,
Где правде быть судилось половинной…
Грустить и стихотвОрить тихо мне
о воле..
о добре..
об Украине…
О том, что день придет на смену тьме,
Что солнце никогда не будет лишним.
Между боями, в звонкой тишине,
Дай ближнего нам полюбить, Всевышний…
Того, кто «против», и того, кто «за»,
Кто тут и там, кто с нами и не рядом…
Да освятится горькая слеза
Любовью
наполняющимся
взглядом….
Світлана Костюк
Зумію все... Усе переживу...
Хай скаженіють всі кати й пілати.
Душа моя, загорнена в траву,
Уже уміє падати й вставати...
Настояна на болях і боях,
Вона мов камінь, білий і гарячий,
Що викинутий долею на шлях,
Де всеньке людство молиться і плаче...
А для душі не створено межі
Між болем-радістю, між втіхою-журбою,
Хоч вслід летять заточені ножі
І йде війна - війна з самим собою...
І хто ж тебе почує в тій війні,
Де ділять правду...надто половинну...
Вишіптую пісні свої сумні
Про волю...
Про добро...
Про Україну...
Про те, що замість ночі буде день,
Що сонечку судилося світити...
Поміж боїв, у затишку пісень,
Пошли нам, Боже, ближнього любити...
Любити тих, хто "проти" і хто "за",
Хто тут і там, хто поруч і не з нами...
ОсвЯтиться пропалена сльоза
Наповненими
світлом
почуттями...
http://maysterni.com/publication.php?id=100687