Заплакані очі
Очі дівочі
Бачило сердце
Кожної ночі
У тихому лісі
Сидячи на стрісі
Чув соловейко пісні дівочі
Старого будинку колись лісника
Десь на галявині шуміла ріка
Десь на галявині пісню співала
Пісню співала, навзрид ридала
Дівчина мила, мила, мала
Дівчина, що шляху не знайшла
Дівчина, що колись заблукала
Дівчина, що на поміч кликала
Все, що у лісі було колись живе
Усе шкодувало, шкодувало але
Минають сторіччі, минають віки
Час буде плинути в віки-віки
Все що колись пам'ятало її
Вже загуло невідомо коли
Та невгомонна бідненька душа
Ніколи покою вже не зазна
Дівчина мила мила мала
Бігла на зустріч коханню ждала
Коли її сердце швидше заб'ється
Коли він посміхнеться, Коли він посміхнеться
Вірила в щастя, лічила хвилини
Не слухала мати, бо була ще дитина
Темна, жахлива, лісова ніч не змогла зупинить
Та змогла уберічь
Тепер кожної ночі у лісі блука
Дівчина плаче, шукає мала
Де її сердце швидше заб'ється
Може хтось відгукнеться? Може хтось відгукнеться?
Та лише місяць пам'ятає її
Він разом із нею ще лічить дні
Лише він пам'ята, що дівчина мала
Пів шляху не дійшла, пів шляху не дійшла
Він пам'ятає як хлопець тоді
Злякався пітьми і убіг від біди
Він і не знав що заплакані очі
Очі дівочі кличуть його кожної ночі
І лише місяць на небі зна
Що незлічима дівчини біда
Кожної ночі на віки-віки
Буде він бачити сльози гіркі
Та він ніколи, ніколи не кине
Рідну дитину, дитину пташину
Пташину без крил, без надії на мрію
Єдину у лісі бессмертну надію