Перевод на русский язык:
http://www.stihi.ru/2015/01/10/5385
ПОКЛИК ВІКІВ
Зве мене до сталевих окреслів
і бетонних мостів,
До ла́нцюжних перил і ка́мінних барикад.
Прийме мене в свою пащу беззлобний,
ба́йдужий гнів,
І стане доля безсило круг — спаяний —
розмикать.
І чорні димарі розмалювали небо
пекельним змістом,
Принадним лісом підкреслюють краєвид.
Ритмічні птиці,
розсипаючи сліпучу сталь над містом,
Бажають ефір, позбавлений метафізики,
розломить.
Звуть мене залізні гамори і безугавні гомони
Великих натовпів,
що рухають під бетоновим захистом.
Звуть мене поеми, де не хвилюють душу
спомини,
Де всі інтереси й заміри перетнулися на́вхрест.
Я
Я — жертва погасаючого світу.
Я — поранений звір.
Можливо, що прибув на аероліті
І кинув довкола зневажливий зір.
Дух мій
в захопленні можливостей футурних,
І в крові — безліч архаїчних атавіз.
Я — в пе́стінні хмарок пурпурних,
Я — скрізь.
Я ховаю в собі всі горіння й інстинкти,
Я — синте́за поетів і мрій.
Я пережив усі конфлікти,
І дивний на мені стрій.
І коли встануть всі звірі й люди,
І коли кинуться всі предки й вороги, —
Я розстебну свої закривавлені груди
І покажу, скільки в мене снаги!
І побачать міць синтетичну й могутню,
І попрохають крові на плями й сліди, —
Я віддам всю свою силу
за хвилю незабутню —
Я — вічний, сміливий і молодий!
І так скінчиться боротьба стосила,
І ледве потушать мої хвилі віки́.
І я припаду до ніг женщини
і скажу їй: — Мила,
Дай мені відкусить шматочок
твоєї заголеної руки!
З книги «П'єро мертвопетлює»
1919
Читати далі М. Семенко — Я сам
http://www.stihi.ru/2015/01/10/5949