Як ці очі вже стомились сумувати,
Ой то лишенько, вона не бачить сни!
Та з надією продовжує чекати,
Коли любий той повернеться з війни…
Цар-вогонь палає у печі,
І на серці дуже тяжкі думи,
А вона стоїть самотня у ночі,
Вишиває на його сорочці руни,
Скільки болі та огиди на землі!
Скільки ж щастя і любові треба дати,
Щоб ніколи не було війни,
Щоб назавжди змовкли всі гармати?
А вона вже спить та бачить сни,
Але все ж продовжує чекати,
Коли Він повернеться з війни,
Перестане люба сумувати…