Ганна Осадко.
О СОВЕРШЕНСТВЕ МИРА.
Глеб Ходорковский - перевод.
Прожить тридцать пять лет - и однажды, в обычный весенний день накануне войны,
вдруг осознать, что мир совершенен. Вопреки всему (Несмотря ни на что). Вопреки тому, что сордрогаешься ночью от страшных предчувствий-снов, ваопреки долгой тягучей зиме, вымотавшей из тебя, ослабевшей, все нервы, несмотря на людской страх, который множится в головах и запускает щупальцы в сердце. Вопреки истерии,
распространяющейся воздушно-капельным путём. ВОПРЕКИ ВСЕМУ.
Вдруг осознать, что человек,царь мира, кум Богу - это только небольшая группа людей, вид, который в данное время населяет некий ареал, и все исторические коллизии, все социальные и политические изменения - пыль. Сколько их было, и сколько ещё будет... Стоит только поднять голову выше, даже всего на два метра над поверхностью грунта - и толпа остаётся внизу, а деревья растут, ввысь растут, и в раскидистой кроне птицы начинают вить гнёзда, - а как же иначе? -
потому, что уже прилетели и нужно жить... Птицы - самые верные патриоты, потому чир прут неведомо откуда,, из тёплых-удобных стран, прут сюда, потому, что почему-то их тянет сюда. И это, однозначно, не национальная принадлежность - летят и журавли,, и соловьи, и кто-то там ещё...И не по языковому признаку., А потому, что это так, потому, что есть память, есть внутренний компас, потому, что дорога всегда ведёт и когда-то заканчивается. Здесь заканчивается.
Прожить тридцать пять лет, чтобы однажды, в какой-то обычный весенний день
накануне войны просто физически ощутить как растёт трава. Как земля - немая древняя женщина - выталкивает из своего лона мириады и мириады стеблей, как ворочаются в ней километры корней, как вздымаются холмы её скифских грудей. Как она вечна и спокойнаьв своём вечном совершенстве, в своём мудром выборе без выбора - родить, даввать, продолжаться...
Прожить тридцать пять лет, и учиться покою у этих бездомных собак, которые спят , голыми животами прижимаясь к земле. Прожить тридцать пять лет,чтоб научиться у птиц верности и уверенности, чтобы научиться у белого мотылька садиться на плечо - и не бояться. У белки, что живёт в старом парке - доверять и проверять. У мать-и-мачехи - быть разной одновременно, потому, что нежность и жестокость одинаково необходимы. И у божьей коровки, с её семью чёрными пятнышками, - к Богу лететь за конфетками.
* * *
про досконалiсть свiту
Ганна Осадко
Прожити тридцять п'ять років – і якогось буденного весняного дня напередодні війни раптом осягнути, що світ досконалий. Попри все. Попри те, що вночі здригаєшся від страшних снів-передчуттів, попри довгу тягучу зиму, яка вимотала з тебе-слабої всі нерви, попри страх людський, що множиться в головах і пускає мацаки в сердце. Попри істерію, що розповсюджується повітряно-крапельним шляхом. Попри все.
Осягнути раптом, що людина, цар світу, кум Богу – це лише невеличкий гурт, вид, який на даний час населяє певний ареал, і всі історичні колізії, всі соціальні та політичні зміни – пил. Бо стільки було і стільки ще буде... Бо піднімеш голову вище – навіть на два метри над поверхнею ґрунту – і натовп лишається внизу, а дерева ростуть, вгору ростуть, і в кроні розлогій птахи починають вити нові гнізда, бо що ж? – бо прилетіли!, бо треба жити... Птахи – вони найбільші патріоти, бо пруть невідь-звідки, з теплих-зручних країн, сюди пруть, бо тягне їх чомусь сюди. Це не національна приналежність, однозначно – бо і журавлі, і солов'ї, і граки, і хто там іще. Не за мовною ознакою. А тому і бо так, бо пам'ять, бо внутрішній компас, бо дорога завжди веде і колись закінчується. Тут закінчується.
Прожити тридцять п'ять років, аби якогось буденного весняного дня напередодні війни просто фізично відчути, як росте трава. Як земля – древня німа жінка – виштовхує зі свого лона міріади і міріади пагонів, як ворушаться у ній кілометри коріння, як здимаються пагорби її скіфських грудей. Яка вона вічна й спокійна у своїй щедрій досконалості, у своєму мудрому виборі без вибору – родити, давати, тривати...
Прожити тридцять п'ять років, аби вчитися спокою у цих безхатніх собак, що сплять на осонні, притулившись голими животами до землі. Прожити тридцять п'ять років, аби вчитися у птахів вірності та впевненості. Прожити тридцять п'ять років, аби вчитися у білого метелика сідати на плече – й не боятися. У білки, що живе у старому парку – довіряти й перевіряти. У мати-й-мачухи - бути різною одночасно, бо ніжність і жорсткість потрібні рівною мірою. У бедрика, що має сім цяточок – летіти до Бога за цукерками...
Все, перетлумачив.
Хоч мені здається, що всім зрозуміло і без перекладу.
Я перевёл эту вещь Ганны Осадко и когда осталось несколько строк текст
исчез. Было поздно, я очень устал.
Ганю, я все одно, ПОПРИ ВСЕ, перетлумачу.
© Copyright: Ганна Осадко, 2014
Свидетельство о публикации №114031311583
© Copyright: Глеб Ходорковский, 2014
Свидетельство о публикации №114122300922