Вiхола

      
Зима у лісі розгулялась,
Стежини, навіть замела.
По норах звірі поховались,
З дупла лиш білка вигляда.

Сидить і шишкою ласує,
У лапках держе і хрустить.
Своєю спритністю дивує,
Як по сосні вона біжить.

Немає спокою нікому,
Як розбушується зима.
Крутить віхола при цьому,
Міста і села замела.

Вкрила снігом ліс і поле,
Вовком виє у яру,
Жене вона перекотиполе,
Завертілась по степу.

Розгулялася по полю,
Урвища снігом замела,
Шукає, наче свою долю,
Тому вона така і зла.