*** (Віталій Коротич, http://ukrlit.org/korotych_vitalii_oleksiiovych/oberezhni)
Обережні сміються тихо,
Обережні тихенько ходять.
Обережних минає лихо,
І вони нікому не шкодять.
Не впадуть вони — не заб’ються —
І до всього швидко звикають.
Обережні тихо сміються
Із людей, що шляху шукають,
Із людей, що міряють небо,
Та із тих, що рухають зорі.
Зводять плечі: “Кому це треба?”
І хихикають: “Певно, хворі…”
Не бринять в їхнім серці струни,
Що вони у житті спізнали?
Над словами Джордано Бруно
Їхні предки ще реготали:
“Не буває, мовляв…”
Буває!
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Осторожный смеется тихо,
Осторожный тихонько ходит.
Осторожных минует лихо,
И они его тоже, вроде.
Не споткнутся, не расшибутся,
Быстро к всякому привыкают.
Осторожно, тихо смеются
Над людьми, что летать мечтают,
Над людьми, что глядят на небо,
Или двигают звезды иные.
Плечи дернут: «Кому то надо?"
И хихикнут: "Видать, больные..."
Не звучат у них в сердце струны,
Что они в жизни той узнали?
Над словами Джордано Бруно
Еще предки их хохотали:
"Не бывает, мол ..."
Ан, бывает!