Небо
снегом
сыпалось в ладони,
Ручейком
бежало
по щеке.
Уходило
сердце
от погони
Ледником,
расплывшимся
в душе.
От себя…
стремительно
– куда-то,
Не подумав
даже
– почему.
Ведь оно
ни в чём не
виновато, –
Сердце,
неподвластное
уму.