Шалено серце калатає. А ти біжиш -
Невпинний час стікається рікою.
Життя клепсидрою відмірене: «До бою!»
Хоча народжена вбивати лиш красою
А від безсилля інколи кричиш.
Ти все одно в кулак стискаєш сльози,
Що аж біліють пальці на морозі.
А з мрій одна лишилася з тобою –
Ніколи щоб не чуть слова «До бою!».
Вже поруч тисчі - тисчі мужніх душ.
І чутно пісню, звірену в багатті,
Де кулемет стрекоче, і в завзятті
Там дівчина набої подає…
І поступово, тихо, лиш помітно
Ти розумієш – диво настає.
І ніби знов народжена весною,
Освячена більш цільною метою,
З любов’ю в серці до землі стоїш.
І за ту землю, зрошену сльозою,
Здолавши острахи, зневіру, каяття.
Ти – зовсім не народжена для бою,
Боротися, повстати, взяти зброю
Готова. … Все своє оновлене життя.