Така біда в нас, Україно-ненько!
Брати вже б’ються, мов чужії,
Ще й “жару підсипають” чималенько
“Добродії” з Америки й Росії.
Коли зчинилась сварка вдома,
То третій – лишній, всім відомо.
А нашу землю риють танки із Росії…
Чи думають, що таким чином мир посіють?
Вже в домі нашому чужії кулі свищуть,
І розбудовуються наші кладовища…
Чому так сталося? Де правда в світі?
Чим завинили наші діти?
Їм би майбутнє будувати,
Дітей ростить, коханих цілувати…
А натомість війна і кров рікою…
Ні в день, ні в ніч немає матерям покою…
О, Господи! Почуй той материнський плач!
Прислухайся, як стогне Україна!
Знайди його, хто той палач?
І покарай за всі його провини!
03.12.2014г.