Як хочеться спинитись напоказ драйвово,
Щоб не вбивали часом ницого смаку,
Коли самому дивиною нерозумною.
Ху*ово,
Ти спиш тринадцять літ всліпу.
А розуміння випитого в чашці самоплину,
Знімає розум вириваючи із рук,
Ти Рубиш згарячу свою систем судину...
Та над тобою не заплаче навіть крук!..
До рук!
Іде до рук гидотності питання,
Ти лупиш дріт,
Незнаючи Вітання
Твого
Лиш закресає у світилах,
Ледь - ледь
Помітний,
Та холодний
Лід...
Червоний від твого зізнання,
Знов відображення знаходить в жилах...
Зла.
І світлого благання...
І Не кидає слід...
Тобі лиш зацікавлення лишає,
Отой ненависний,
Твій серединний світ...
Коли обіт секунд мовчання
Що виривається з грудей
Який для мене - неначе необ"ємний міф
Мого зізнання,
Незрозумілого,
Кричащого...
Неначе пліт,
Що я на ньому сплавився,по звітності порогах,
Зірвавши голос,
Покалічивши всім ноги,
Немов з дороги,
Коли убити захотілось Їх,
Всіх тих своїх...
Чужих...
І вибратись із повсякдення!..
Немов зелене явство вирватись готове
В розлогих пагонах Декору
З двору!..
Й полетіти
Непомітно
Вгору...
27.10.14р. 22:43