Моє казкове почуття
З давніх часів звали : кохання.
Це серця самозабуття,
Двох рідних душ близьке єднання.
Це те, єдине, що мене
В тяжкі часи обігріває.
Воно ніколи не мине,
А ще у більше виростає.
І поки ти у мене є,
Воно ніколи не загине.
Кохане сонечко моє!
Тебе ніколи не покину.
Поки живе в душі надія –
Біда не прийде на поріг.
Я до безтями зараз мрію:
Схилить коліна біля ніг.
Свої думки я не ховаю.
І почуттями дорожу.
Я лиш тебе одну бажаю,
Тебе одну я бережу.
За ради тебе на край світу
Я легше легшого піду
І принесу казкові квіти.
І відведу гірку біду.
Кохана! Я про тебе мрію.
Даєш ти сили для життя.
І в лютий холод мене гріє
Моє казкове почуття.