Димчо Дебелянов
ВЕСІННІ ДНІ
Переклад з болгарської — Любові Цай
Вітрець — немов метелик — ніжні крила
тендітно на світанні розправля,
від нього життєдайний сік і сила
спадають на притишені поля.
У мріях за плодами золотими
майбутню радість чути вже в землі,
пильнують в стиглих пазухах за ними
поключені зернятка у ріллі.
Немов в дрімоті, тонуть у заплавах
прекрасні квіти — облягли рови —
у чашечках янтарно-золотавих
уранішні лунають молитви.
І щойно свіжа віддихне зірниця,
зі сходу, запаливши геть усе,
як промениста росна колісниця
новий чудовний день до нас несе.
В очах у дня нового юнь нетлінна,
із вуст несеться свіжий, ніжний пах,
і рання мла розтане неодмінно —
її розтопить перед сонцем страх.
Розбіглося замріяне проміння
шукати неціловане гілля,
усе навкруги огорта весіння
нестримна радість – і цвіте земля.
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
ПРОЛЕТНИ ДНИ
В зори зефири светли прилетяват
на тънки пеперудени крила
и с жизнен сок и сили напояват
заглъхнали долини и поля.
В предчувствия за радост непозната
пред златна рожба в светла бъднина
бдят в сочните прегръдки на земята
покълналите вече семена.
А минзухари край потоци чисти
във сладострастна дрямка се топят
и в чашите им янтарно-златисти
предутренни моления кипят.
И щом издъхне пламенна зорница,
от изток, празнично заруменен,
на лучезарна росна колесница
пониса се на път чаровний ден.
Нетленна младост в погледа му свети,
от устните му блика аромат,
а ранни утринни мъгли, обзети
от страх пред възхода му се топят.
И тръгват в упоение лъчите
да търсят нецелунати листа,
и пълни бездните и висините
потокът свеж на жизнерадостта.