Ми зустрілися з тобою
Біля вишні, що цвіла
І пишалася собою,
Бо вродлива й чарівна
Вітерок ледь чутно дихав
Прислухався до розмов
І від заздрості сердито
Зачепив гілки крилом
Вишня з жаху затремтіла
Білим цвітом, немов снігом
Мої коси затрусила
Ти сміявся наді мною
І жартуючи, казав:
«Ти на мавку стала схожа
Вся в вишневих пелюстках»
Промайнуло літ багато
Як були ми молоді
Вже сама стрічаю весни
Білопінні, запашні
І коли квітують вишні
Я пригадую оту
Нашу першу неповторну
Білу, як наречена, весну