Салоїдка, бандерiвська шльондра,
Чоловiк мiй хохол та нацист…
Українця ще кликати модно –
Людожер, а iще екстремiст.
Хай я жiнка, хай мама, ЛЮДИНА!
Ким би я не була, то до сраки…
Менi будуть плювати у спину,
Бо люблю синьо-жовтий я прапiр.
I нiяк я не звикну до того,
Україну любити – то грiх!
Бо за це повиламують ноги,
Чи уб"ють. Ну, дратує це їх.
Я б злякалась, та я ж УКРАЇНКА!
Нас лякали уже, i не раз.
Били, гнали, водили пiд стiнку…
Та живi! То ж не треба про газ.
Треба дурником бути, щоб зразу
Ображатись на хворих людей.
Хай я буду сидiти без газу,
Та знайду, як зiгрiти дiтей.
Я, можливо, когось i здивую,
Ненароком словами ображу…
Та нутром своїм змалечку чую,
Що свою Батькiвщину не зраджу.
Щастя ж, любий мiй ворог, не в салi,
Не в грошах, хоч банально й не модно…
Головне, аби ми не втрачали,
Власну совiсть i єднiсть народну.