Тане парусом надія,
згинула за обрієм -
то уносить вітер мрію
безпощадним злодієм.
Прикувала мене доля
правдою нещирою,
ланцюгом мою неволю
та чужою вірою.
Полоняночка-султана.
Стала я туркенею...
Журавлі у край коханий
кличуть мене з ненею.
Сумною злечу луною
понад Україною -
догоряє серце моє
там попід калиною.
Обліта життя незнане
пелюстками осені,
та далеко за морями
ті стежини росяні.
Роксолана... Забуваю,
що звалася Настею...
Знала велич, владу знаю,
та не знаю щастя я.