Відізвались луною прокляття
і немає нам більш каяття.
Не буває багато завзяття,
лиш буває замало життя...
Знову дивишся наскрізь мене,
пропонуєш за волю монети.
Ти - єдина моя проблема.
Чую голос твій. Де ти? Де ти?!
Не являйся. Ти чуєш? Більше:
наяву, уві сні - ніколи.
Йди до пекла, так буде ліпше.
Йди й не вештайся більше довкола.
Каравани пройдуть стороною,
хоч і в серці суха пустеля,
і всі ті, хто на нас йдуть війною,
на той світ собі стежку розстелять.
Скільки можна нам в душу плювати?
- Це відкрите, на жаль, питання,
але зможемо слово сказати,
хоч і стане воно останнім.