Небо знов від зір закрилось хмарами:
Нічого, копаючись в багні,
Навіть милуватися Стожарами.
Геть далекі, але теж смурні.
Ніби відчувають наше лихо,
Співчувають, а допомогти не в змозі.
Вже останні вікна гаснуть тихо,
Розквітає білий цвіт морозу,
Сон пішов у відповідь на "Ні!".
Зі стола життя останні крихи
Підбирати, врешті, не мені.