Достигай, моя Державо,
колосками в полі.
Не позбавлять тебе волі...
Піднімайся,
щоби знову стати на коліна,
бо ти ще дитина.
Вовки скалять пащі в очі,
рвуть іще живого.
В темряві посеред ночі
виють сам на свого.
Відбивають у святого
до добра бажання.
Всіх: старого і малого
шлють у заслання.
Тягне всіх на гільйотину
можновладний збрід.
Більш немає України:
захід лиш та схід.
То коли ж ви наїстеся,
похотливі рила?
Доки будете патрати
у народу крила?
Ми повернемось вам в груди
кулями зі сталі.
Будете відпочивати,
тільки от на палі.
---
Я люблю свою владу всім серцем,
але хочу зустрітись лицем
з тим, хто платить життями за все це
та грозить недалеким кінцем.
Ми побачимось з вами ще згодом,
неодмінно шляхи нас зведуть...
Не жартуйте ви краще з народом,
бо ми знаємо, що таке лють.