Ліс хмурний осінній спогади навіяв,
Спогади болючі, спогади сумні:
Як кохав тебе я, як тобою мріяв,
Як тобою марив уві сні.
Я свого добився, стала ти близькою,
Обіймав тебе я наяву, не в сні,
Милувавсь твоєю ніжною красою
В зоряній вечірній тишині.
Та, як недосяжне манить нас порою,
А коли досягнеш, звичним враз стає,
Так було з тобою, так було з любов’ю,
Зникло десь безслідно почуття моє.
А тепер сумую і ходжу в зажурі
Лісом цим осіннім, як колись.
І стоять дерева сірі та похмурі,
І тремтить на вітрі обмертвілий лист.
1969