(перевод с украинского стихотворения Лины Костенко "Життя іде і все без коректур")
Жизнь движется вперёд без корректур,
Несутся дни стремительным галопом.
На свете нет маркизы Помпадур,
Ушла вода всемирного потопа.
Не знаем мы, что после нас придёт,
Какой природа будет, травы, птицы…
Лишь время никогда не устаёт,
А нам, живущим, надо торопиться.
Хотелось бы, чтоб труд наш не исчез,
Когда пройдём, растаем, словно тени.
Лишь только б очи синие небес
Всегда планету видели в цветеньи.
Слова чтоб не иссякли, как руда,
Не вымерли леса, подобно турам.
Деянья и поступки – навсегда,
Жизнь движется вперёд без корректуры.
Не бойся слабых строк – не в этом суть,
Прозрений, исцеляющих нередко.
Не бойся правду горькую хлебнуть,
Нырнуть в тоски бушующую реку.
Но бойся человека обмануть,
Обман души – тяжёлый грех навеки.
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
(Л.Костенко)