Мені здається, чи все ж небо
Стає багряним, наче жар?
Ти притули мене до себе,
Бо потону від тоїх чар.
Здається, холодом повіє,
Здригнеться горами земля.
Весь світ обтягне, посивіє,
Укриє снігом всі поля.
А я стою, піджавши крила.
Моя душа! Піду я з ней!
Я так ніколи не любила,
Не помирала від вогней.
Ти притули мене до себе
І обійми, і обійми.
Поглянь! Ти бачиш моє небо?
Оці дві зіроньки — це ми!
Перед зимою одиноко,
Мандрує лісом морозлива
Зима щаслива, ясноока
І робить гілку кожну сивой.
А я стою, не бачу очі,
Моє кохання — через руку.
І досить сльози лить дівочі,
Якщо так хочеться розлуки!