Димчо Дебелянов
СПОВІДЬ
Переклад з болгарської Любові Цай
Широким шляхом до мойого шинку
за балачками чи до відпочинку
у гості завертав шумливий рій.
Мов кров моя, і буйне, й полум’яне,
я щедро лив вино солодке, п’яне,
тут все було — пісні, дотепи, бій.
Низалось днів за днями так чимало —
незчувся я, що вже й вина не стало,
так раптом став банкрутом я — та й квит.
Тоді люб’язні «гості» всі зібрались
і наді мною довго й зле сміялись,
все через те, що пили на кредит.
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
ИЗПОВЕД
Аз имах кръчма на широки друми,
там уж на отдих, уж на сладки думи
отбиваха се «гости» шумен рой.
И кат кръвта ми буйно и червено —
аз щедро леех вино, подсладено
ту с песни и шеги, ту с рев и бой.
Но нижеха се дните и в забрава,
не сетих аз, че вино не остава,
и неповолно стигнах до фалит.
Тогава мойте «гости» се събраха
и дълго безпощадно ми се смяха,
защото бяха пили на кредит.