Олена ТЕЛИГА (1906 – 1942)
* * *
Ночь была мрачна, и ветер где-то
Струны рвал, неистово играя.
В темноте до самого рассвета
Горький яд отчаянья пила я.
А под утро взгляд мой помертвевший
Знак нашёл, отчётливый и зримый:
На земле, на небе мрак истлевший
Обнажил разлом неустранимый...
Но в душе, как день бесплотно-серый,
Радость – невесома, бледнолица, –
Просыпалась, новой полня верой:
Ничему на свете не молиться.
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
Олена ТЕЛIГА (1906 – 1942)
* * *
Ніч була розбурхана та тьмяна,
Вітер грав і рвав пом’яті струни,
Я пила самітньо аж до рана
Темну розпач – найгіркіший трунок.
А під ранок, зором помертвілим
Розгорнувши спопелілий морок,
Віднайшла я ненаправний вилом
На землі, на небі і в простораx…
Та в душі, як день слабий і сірий,
Прокидалась втіха блідолиця,
Щоб навчать її своєї віри:
У житті нічому не молиться.
За виданням: О. Теліга. О краю мій… К., вид-во ім. О. Теліги, 1999.