Ліс пожовк, промок дощами
І наскрізь пропах грибами,
Бо крізь хмарність дощову
Сонце бавило траву.
По доріжці брів їжак
І надибав враз.. лисицю,
А вона голодна, страх,
Так, що зїла б і кислицю,
Та попався їй їжак…
Лапкою його торкнула,
Обкололась і гукнула:
«-От нечема, скинь піджак!
Ти ж об’ївсь , мабуть, грибами,
Що колючий до нестями,
Хто іще вдягнеться так!?
Я ж тобі кажу, як лікар,-
Тож мені не просторікуй,
Лиск хутра, - то справжній смак,
Бо засвідчує здоров’я.
В тебе ж точно малокров’я,
Що не дуже добрий знак…»
Їй їжак відповідає –
Хутра панства поважає,
Та що він, як чарівник,
Опиратись лискам звик.
А хто вколеться об голку
Перетвориться в гриби
І відома навіть вовку,
Ця відвертість не аби.
« - Бачиш, он стоять лисички.
То ж були твої сестрички,
А торкнулися голок –
Відібрало голосок.
Ти, як лікар перевір.
Хочеш вір, хочеш не вір.»
Лиска як його почула,
Наче голку проковтнула.
А в оселі їжака
Є пожива, ще й яка!
На обід смачні лисички
Руді звабливі сестрички!
---
Восени нас ліс годує,
Ще й казками почастує:
Величає їжаків
як сім’ю чарівників.