ЛИ ЧЕНЬ ДАО
Тiнь тутового дерева (http://www.stihi.ru/2014/07/05/5390)
«Ми ще не знаємо, що таке життя.
Звідки ми можемо знати що таке смерть?»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Коли наближався він до селища –
До убогого селища, де старі тути
Росли, щоб годувати черву метеликів,
Де всі хижки були вкриті соломою,
Де люди раділи жменці пшона,
Де орачі сонцем і пилюкою втомлені
Дякували жорстокому високому Небу,
Що знову не послало на їх землю голод,
Що тихо раділи, бо нема знову війни,
Коли був вчитель біля цього бідного селища
Вже зовсім близько, він почув музику –
Прекрасну давню музику Піднебесної,
Зрозуміти яку міг тільки майстер,
Він спитав у юрби учнів:
«Навіщо різати курку
Таким великим ножем?»
І всі здивовано мовчали,
Лише Цзи Ю, що споглядав квітку,
Раптом ніби від сну прокинувшись,
Сказав чи то Вчителю чи то Всесвіту:
«Я чув від Вас, що коли шляхетний муж
Вивчає Шлях, він сповнюється людяністю,
Якщо ж маленька людина вивчає Шлях,
То легко цією людиною керувати.»
І вчитель почувши ці слова
Чи то зухвалі, чи просто відверті,
Чи то слова відчаю, чи то мудрості,
Лише посміхнувся у відповідь:
«Діти мої! Він сказав істину.
А я пожартував перед тим лише…»
***********************************************
«Мы еще не знаем, что такое жизнь.
Откуда мы можем знать, что такое смерть?»
(Кун Фу Цю Цзы «Лунь Юй»
Когда он приближался к поселку -
К убогому поселку, где росли старые
Шелковицы, чтоб кормить куколок бабочек,
Где хижины были покрыты соломой,
Где все радовались горстке пшена,
Где пахари, солнцем и пылью утомлённые,
Благодарили жестокое высокое Небо,
Что снова не послало на их землю голод,
Где тихо радовались, что нет снова войны,
Когда учитель был у этого бедного поселка
Совсем близко, он услышал музыку -
Прекрасную древнюю музыку Поднебесной,
Понять которую мог только мастер,
И спросил учеников:
«Почему режут курицу
Таким большущим ножом?».
Все удивленно промолчали,
Только Цзы Ю, что созерцал цветок,
Будто бы вдруг от сна очнувшись,
Сказал то ли Учителю, то ли Вселенной:
«Я слышал от Вас, что достойный муж, Путь
Изучающий, наполняется человечностью,
Когда ж ничтожный человек изучает ,
Тогда легко этим человеком руководить.»
Учитель, услышав те слова
То ли дерзкие, то ль откровенные,
То ли слова отчаянья, то ль мудрости,
Только улыбнулся ему в ответ:
«Дети мои! Он сказал истину.
А я перед этим только пошутил ...»
*****************