Димчо Дебелянов
МИНУЛЕ
Переклад з болгарської Любові Цай
Її краси і юності весна
ще не спізнала туги мовчазної,
уквітчана вінком, ішла вона
будити радість, звати за собою;
в її очах розвогнених сіяли
рої зірок — яскравих, пломінких,
і дві троянди пестощів жадали,
збубнявілі на грудях молодих.
Туди, де золотої ночі спів,
був клич на свято насолод і дива,
але, не розібравши грішних слів,
душа не обізвалася цнотлива,
бо приспана була о тій хвилині,
і юні білий квіт її втіша —
жаліє кожний взір за нею нині:
той квіт буя, та одцвіла душа...
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
ОТМИНАТА
На младостта й белите цветя
не бяха вечерна тъга познали
и с тях окитена вървеше тя
да буди радост в чуждите печали;
в очите й на пламенни възторзи
разискряха се пламен рой звезди
и жаждаха милувки двете рози
напъпили връх нейните гърди.
Тя в златолунна нощ ме позова
на празник, на безименни наслади,
но неразбрала грешните слова,
душата девствена се не обади,
че спяха в нея, първи сън заспали,
на младостта ми белите цветя –
а днес по нея всеки поглед жали,
че те цъфтят, ала повехна тя...