1
Тра-та-та! Пах-пах-пах!
Йде війна – справжній жах
Міномети тріщать
Та снаряди гудуть,
Піхотинці бігом
У атаку ідуть!
І Назар серед них –
Автомат у руках.
Хоч йому тільки дев"ять –
Не знає про страх.
Перебіжка – стрибок,
Перебіжка – стрибок.
Усвідомив хлопчак:
Ворог поряд – за крок.
Ось і він – перекид
Та смертельний удар.
Потім – стрімко вперед,
Не бариться Назар.
Прошмигнув у пролом,
Подолав перелаз –
Штурмом взяти фортецю
Чіткий був наказ!
Знову бійка,
І знову Назар переміг.
Уперед, уперед –
Вже не чує він ніг.
Безкінечна погоня,
Весь час боротьба.
Тут про власну безпеку
Подбаєш хіба?
Зазівався – і маєш –
Удар у живіт.
Аж удвоє зігнувся,
Хитається світ.
Та Назар – не слабак,
Він отямився враз,
Бо узяти фортецю
Чіткий був наказ.
Раз – удар, два – удар:
Супротивник упав.
Оборону фортеці
Хлопчина здолав!
Залишилась дрібниця –
Ворожий флагшток:
Скинуть кляте знамено
Униз, на місток.
Та Назар не устиг:
Лиш зробив перший крок,
Як у спину почув:
– Вимикайся, синок!
Вже годину сидиш,
Як пеньок на стільці.
Не набридли тобі
Дурні ігри оці?
Який біс їх придумав,
Лиш бійки та смерть?
Ні уму, ані серцю –
Ненависті вщерть.
– Мамо, ще п"ять хвилин, –
Враз заскиглив хлопчак, –
Лиш закінчу цей рівень.
Домовились, так?
– Вимикай, я кажу!
Бо візьму ремінець.
Назавжди покладу
Цим розвагам кінець.
Проклинаю той день,
Проклинаю той час,
Коли клятий комп"ютер
З"явився у нас.
Він тебе полонив,
Затулив білий світ.
Наче зомбі, ти став –
Припинити це слід.
Книг до рук не береш,
Друзів всіх розгубив,
А коли ти гуляти
Востаннє ходив?
Лиш зі школи прийдеш –
Тупо очі в екран:
І сидиш, і чманієш,
Немов наркоман.
І не треба тобі
Ані я, ані тато.
Нас тобі замінив
Цей комп"ютер проклятий.
Відсьогодні нове
Починаєш життя,
І не буде в комп"ютерний
Жах вороття.
Згодна вічно терпіть
Твоїх друзів юрбу,
А комп"ютер забудь,
Він віднині – табу.
2
У Назара в душі
І занепад, і жах:
Десять днів не тримав
Свою «мишку» в руках.
Мама вперта у нього –
Ні кроку назад –
Недосяжний екран,
А там стільки принад.
«Ув"язнили» комп"ютер,
Жаданий синком:
Кабінет татуся
Відтепер під замком.
Уночі якось довго
Назарчик не спав.
Як дістатись комп"ютера,
Метикував.
Темна ніч за вікном,
Мама міцно вже спить.
Тільки тато ще й досі
Працює, сидить.
А коли і його
Тихий сон огорнув,
Наш хлопчак підірвавсь,
Швидко в капці стрибнув.
Біля любих дверей
Опинився за мить.
– Може, тато сьогодні
Забув зачинить?
Так і є. Не замкнув.
Піддаються. Ривок –
Прошмигнув в кабінет,
Від напруги аж змок.
Світло не увімкнув –
Побоявся батьків.
Він навпомацки все
Необхідне зробив.
Загорівся екран,
І хлопчина за мить
Відчував, як від радості
Серце бринить.
Але ось на екрані –
І що за дива –
Ані з того, ні з сього
З"явились слова:
«Я вітаю тебе,
Любий хлопчику мій!
Як мені вже набрид
Цей тривалий простій.
Тож потішити радий
Тебе, як завжди.
Ну, чого налякався?
До мене ввійди».
– Хтось жартує зі мною,
–Промовив хлопчак.
Та кому це потрібно?
І хто цей дивак?
«Та це ж я, твій комп"ютер»,–
З"явились слова.
У Назарчика обертом
Йде голова.
– А якщо це не жарти?
Якщо, Боже мій,
Це комп"ютер і справді…
Комп"ютер живий?
Тут хлопчак усміхнувсь:
– Я, мабуть, уві сні,
І усе це ввижається ,
Сниться мені.
« Ти не спиш!– невблаганно
З"явилося знов. –
Починай розважатись,
Достатньо розмов».
– Як ти чуєш усе? –
Здивувався Назар. –
І як кличуть тебе?
«Чарівник Чорномар.
Я комп"ютерів власник,
Володар мереж.
Моє царство гігантське,
І влада – без меж…»
– Зрозумів, – на прочитане
Мовив хлопчак, –
Звичайнісінький хакер,
Мабуть? Чи не так?
«Ображаєш! – у відповідь
Пише екран. –
Хакер – просто бешкетник,
Шкідник, хуліган.
Нетямущість твоя
Вже набридла мені.
Так ти ввійдеш в комп"ютер
Сьогодні, чи ні?»
– Ну, звичайно ввійду, –
Запевняє Назар. –
І який нетерплячий
Отой Чорномар.
Завантажив розвагу
За мить молодець
І поринув у гру,
Як у творчість митець.
Знов штурмує фортецю,
Мабуть, в сотий раз:
Прошмигнув у пролом,
Подолав перелаз.
Перебіжка – стрибок,
Перебіжка – стрибок.
Ось уже перемога
Від нього за крок.
Раптом – що за сюрприз –
З-під землі, як гриби,
Перед хлопцем з"явились
Міцні два «лоби».
«Та раніше у грі
Їх обох не було», –
Здивувався Назар,
Потирає чоло.
Доки гави ловив,
Ворог атакував.
Раз – удар, два – удар:
І хлопчина упав.
Біль нестерпний,
Як блискавка, в тілі усім.
«Я його відчуваю,
Побий мене грім!» –
Це останнє, про що
Він подумати встиг,
Потім морок густий
В його мозку заліг.
3
Як до тями прийшов,
Оглядівся хлопчак.
«Де це він? Що це з ним?» –
Не вгадає ніяк.
Всюди пустка безмежна:
Ні сонця, ні хмар,
«Мов на іншій планеті», –
Міркує Назар.
Пригадав, що удома
Сидів за столом,
На комп"ютері грав,
Була ніч за вікном.
Пригадав, як у грі
Все пішло шкереберть,
Як удар пропустив
І зустрів наглу смерть.
«Але ж то тільки гра.
Я насправді живий, –
Сам себе переконував, –
Трапився збій».
– Ну, звичайно, живий, –
Пролунало згори, –
Лиш свідомість утратив
Хвилини на три.
– Хто говорить зі мною? –
Питає Назар.
– Нещодавно знайомились,
Я – Чорномар.
– Де знаходимось ми,
Розтлумачте мені?
Що за дивні пейзажі,
Немов чарівні?
– Ти в комп"ютері, хлопче,
У мене в гостях.
І додому тобі
Заблоковано шлях.
– Ким і як заблоковано? –
Знітивсь Назар.
– Мною, хлопче, й назавжди, –
Всміхнувсь Чорномар. –
Відсьогодні ти в"язень,
Слуга мій і раб.
– Ви, шановний, пробачте –
Нахаба з нахаб!
Я упевнений, ця
Маячня мені сниться,
А як ні – то за вами
Сумує в"язниця.
Мене зранку шукатимуть
Мама і тато,
І міліції в нашому
Місті багато.
– Про одне ти забув:
У комп"ютері ми.
Тож погрози твої
Безпідставні й смішні.
Ти, Назаре, удома
Як був, так і є,
Рано вранці знайдуть
Мляве тіло твоє.
А ось душу, пробач,
Я собі залишив,
Та її не украв,
Тільки звабив, зманив.
Юну душу свою
Сам мені ти віддав,
На комп"ютерні ігри
Мої проміняв.
Для дітей хитромудрі
Я ставлю пастки,
І вони потрапляють
До них залюбки.
– А нащо тобі душі? –
Питає Назар.
– Щоб відчуть себе «богом», –
Зізнавсь Чорномар. –
День за днем, крок за кроком
Беру у полон
То село, то містечко,
То цілий район.
Потім – кожну країну,
А ще – материк.
Вся земля – у полоні! –
Гука чарівник. –
І єдиний володар –
Це я, Чорномар!
– В тебе хвора уява, –
Говорить Назар. –
Хоч комп"ютери зараз
Усюди і скрізь,
Що вони без людей?
Правді в очі дивись.
– Так, людина створила
Мене, визнаю,
І постійно нарощує
Силу мою…
А коли вона винайшла
Ще й інтернет,
Став тепер всюдисущим
Мій надінтелект.
В інтернет-павутині
Сную, як павук.
Маю я сотні вух,
Маю я сотні рук.
Будь-куди без запрошення
Входжу тепер,
Неважливо мені –
Президент це чи мер.
Контролює комп"ютер
Всі сфери життя,
І назад у людини –
Нема вороття!
Проектую заводи,
Воджу літаки,
Запускаю ракети,
Вивчаю зірки.
І хоч штучний мій розум
Створив чоловік –
Не зрівнятись зі мною
Людині повік!
Тут Назар не стерпів:
– Та чи так воно є?
Бо залежить від нас
існування твоє.
Досить кнопку натиснуть –
І вимкнешся ти,
Самостійно не зможеш
І кроку пройти.
– Хто б казав! – лютувать
Чорномарище став. –
Чи не ти мені розум
І душу віддав?
Полоню усе людство,
Як тебе, Назар.
Ось тоді й поговорим! –
Кричить Чорномар.
4
Вранці мама в кімнату –
Назара нема.
У вітальні, у кухні
Шукає – дарма.
Той, немов розчинився,
Розтанув, як дим.
« Може, син в кабінеті?
Та ж замкнений він».
Потягнула за ручку –
Піддався замок.
– Ось де ти – за комп"ютером.
Здрастуй, синок!
І коли це ти встиг
«Просочитись» сюди?
Виключай свою гру,
Швидко снідать іди.
Та у відповідь тиша,
« Мабуть, міцно спить».
Підійшла трішки ближче
І зблідла умить.
Неприродньо розлігся
У кріслі хлопчак.
В мами серце зайшлося:
« Із ним щось не так!»
В лікарняній палаті
Заплакана мати.
Почорніла від горя –
Не можна впізнати.
В сина шок, він у комі
Вже двадцять годин.
Лікарі насторожі –
Очікують змін.
Невідомо, чи вийде
Із коми хлопчак,
Чи роками лежатиме
В ліжку ось так,
Наче мрець: нерухомий,
Холодний, блідий?!
За дитяче життя
Йде напружений бій.
5
За комп"ютером Маша
В напрузі сидить.
Вона – льотчик-винищувач,
В небі летить.
У цій справі Марійка
Прославлений ас!
За останні п"ять тижнів
Чи збили хоч раз?
Ні підступні зенітки,
Ні інший літак –
І хлопчина не кожний
Зуміє отак!
Юна льотчиця звично
Веде літака.
Щоб не сталось –
Її не здригнеться рука.
Ось на неї в атаку
Летять вороги,
Та Марійці повітряний
Бій до снаги.
Хоч нападників троє,
А Маша одна,
Поступитися їм
Не планує вона.
Різко кинулась вгору,
Зробила віраж,
Точний постріл з гармати –
Оце пілотаж!
Запалав, наче факел,
Один з ворогів,
Перейшов у піке,
Підірвався й згорів.
Згодом другий також
Cмолоскипом палав:
Закрутивсь, завертівсь –
І на землю упав.
Тріумфує дівчисько.
Та що за дива?
Із-за хмари, мов тіні,
Нападники два.
«Але ж їх, пам"ятаю,
У грі не було!» –
Розгубилась Марійка,
Аж змокло чоло.
Ось ширяють над нею
Вгорі, мов круки,
Чорні-чорні, зловісні
Два штурмовики.
«Поливають» її
Перехресним вогнем.
Люто кулі свистять:
«Доженем! Доженем!»
Притискають Марійчин
Літак до землі –
І ось-ось перерветься
Трагічно політ.
Раптом їй навперейми
Ще й третій літак.
«Ну тепер я у «клешнях»,
Не вирвусь ніяк! –
Панікує Марійка. –
Від трьох не втекти.
Неможливо мені
Порятунок знайти».
Але що це?
Той третій з її ворогів
Не по ній – по своїх
Стрілянину відкрив.
Маша довго дивилася
(І залюбки!),
Як горіли та падали
Чорні «круки».
– Звідки зміни у грі? –
Дивувалось дівча. –
Чи не татко, бува,
Жартувати почав?
«Твій татусь ні при чому, –
друкує екран. –
Швидко вийди із гри,
Не сиди, як бовван.
Тут на тебе щомиті
Чатує біда.
Вийди з гри! Вийди з гри!» –
Їй екран набрида.
– Та до чого тут гра? –
Розізлилась вона. –
Чим зашкодить мені
Іграшкова війна?
« Ти, Марійко, уперта,
Неначе віслюк!»
– Хто говорить зі мною?
« Назар Сторожук!»
«Та це ж мій однокласник,
Товариш, сусід.
Але ж він, наче, в комі…»
– Назаре, привіт!
Дуже щиро радію,
Що видужав ти.
Але як в мій комп"ютер
Ти зміг увійти?
«Всі подробиці потім, –
Друкує Назар, –
Бо ув"язнить й тебе
Злий чаклун Чорномар!».
Маша геть спантеличена:
– Що він наплів? –
Але вимкнула гру,
Як хлопчина й просив.
– А тепер розкажи-но,
Крутій-жартівник,
Хто такий Чорномар?
«Лиходій. Чарівник».
І Назар розповів
Маші все, як було.
Щиру правду відкрив
Про комп"ютерне зло…
«А сьогодні на тебе
Чаклун полював,
Та я плани підступні
Його зруйнував.
Якби вбили тебе
В іграшковім бою,
Чорномар би украв
Розум й душу твою».
– То це ти врятував
У бою мій літак,
Збив обох ворогів,
Тільки блиснуло?
«Так!
Чорномарище гнобить
Нещадно мене,
І життя моє тут
Небезпечне й сумне.
Я постійний учасник
Комп"ютерних війн,
День у день воювати
Примушує він.
Безкінечні побоїща,
Гонки, стрільба –
Все це витримать
Розуму можна хіба?
І усе лиш для того,
Щоб він, лиходій,
Юні душі зманив
В темний закуток свій!
Гірко згадую я,
Мов страхітливий сон,
Як віддав добровільно
Себе у полон.
Та мене не зламають
Ні примус, ні страх.
Я не буду знаряддям
В недобрих руках!
Хоч, можливо, назавжди
В полоні лишусь –
Чорномару пихатому
Не підкорюсь!
Але він і без мене
Калічить діток.
Як павук, понаставив
Тенет і пасток.
Я, на жаль, неспроможний
Його зупинить.
І від думки цієї
Не хочеться жить…»
– Як усе це можливо –
Не втямлю, Назар?
Чи такий нездоланний
Отой Чорномар? –
(І Марійка задумливо
Супить чоло)
– Ми дістанем його,
Щоби там не було!
З будь-якої біди
Вихід можна знайти.
Наодинці із нею
Не лишишся ти!
6
Хоч Марія вмикала
Екран ще не раз –
У мовчанні спливав
За комп"ютером час.
Більш Назар не з"являвся,
Не йшов на контакт,
Бо дізнався про все
Чорномарище-кат.
Довго він у безсилості
Ще лютував,
Адже Машу у сіті
Свої не впіймав.
Тож Назар покарання
Поніс за обох.
Але він не шкодує
Про це, бачить Бог.
У задумі Марійка:
Не їсть, і не п"є,
По квартирі, неначе
Примара, снує,
Бо набридливий файл,
В її мозку завис –
Чорномар, невразливий
І хитрий, мов лис.
Але є і у нього
Одна слабина,
Скористатися нею
Планує вона.
Надто вже марнославний
Отой чарівник,
Програвати людині
Ні в чому не звик.
Хай пихатість його
З ним зіграє злий жарт.
Я даю операції
«Звільнення» старт!
У комп"ютернім клубі
Юрба дітлахів.
До Марійки схилились
Десяток голів.
Всі готові Назару
На поміч прийти,
Чаклуна налаштовані
Перемогти!
Пастку-гру розробляють
У клубі гуртом
І програму до неї
Складають разом.
Лиш закінчили справу
Свою нелегку,
Як Марійка заяву
Зробила таку:
– А тепер я наш задум
Впроваджу в життя.
– Невідомо, чи буде
Із гри вороття, –
Їй на те заперечив
Хлопчисько в юрбі. –
Чи під силу, Марійко,
Це буде тобі?
Може, краще хлопчині
Узятись за це?
Червоніє від гніву
У Маши лице:
– Любі хлопці, я граю
Не гірше за вас.
Хто у клубі відомий
Комп"ютерний ас?
В суперечці не будемо
Час марнувать.
Кашу я заварила –
Мені й куштувать.
Лікарняна палата.
Марія у ній.
А на ліжку Назар:
Нерухомий, блідий.
Маша руку холодну
В долоні взяла,
Доторкнулася ніжно
Блідого чола.
Тут відчула, як боляче
Серце щемить.
Та схвильовано й тихо
Шептала за мить:
«Обіцяю, Назаре,
Одужаєш ти…
Хай мені доведеться
Хоч пекло пройти!»
7
Ось Марія рішуче
Вмикає екран:
– Поквитаюся зараз
З тобою, тиран!
І вона написала:
«Привіт, Чорномар!
Все ховаєшся, наче
Стерв"ятник між хмар.
Тишком-нишком, мов злодій,
Ти шкодиш усім.
А відкрито – боїшся?
Побий тебе грім!»
На злослів"я у відповідь –
Ані слівця.
Та дівча не спинила
Невдача оця.
Вона знову і знов
Закидає гачок –
Проковтне ще наживку
Індик-гордячок.
«Наче заєць лякливий,
Заплутав сліди.
Доведи, що всесильний –
На виклик прийди…
Та ти просто боїшся!
Бува, не мене?»
«І чого б я боявся,
Дівчисько дурне!» –
На екрані з"явились
Нарешті слова,
І від радості Маша
Сидить ледь жива.
– Чорномаре, Назар
Мені якось казав,
Що людину нікчемою
Ти обізвав.
Я ж вважаю, що повна
Нікчема – це ти,
І я легко це можу
Тобі довести.
«Що ти можеш, Маріє? –
З"явилось за мить. –
Язиком лиш плескати
Та гави ловить».
– То давай позмагаємось, –
Мовить дівча.
«Я тебе розчавлю, як
Шуліка курча!»
– А ось це, Чорномар,
Треба ще довести.
І не я язиком
Розплескалась – а ти!
«Ну гаразд, – промовляє
чаклун врешті-решт, –
Як програєш,
На тебе чекає арешт».
– А як виграю я, –
Підхопила вона, –
Ти звільняєш Назарову
Душу з ярма.
«Як змагатися будем?»
– Пограєм у гру.
«Та це ж буде змагання
Блохи з кенгуру!
Я приймаю умови», –
Погодився він.
– Тільки граємо чесно:
Без чарів та змін.
Бо без них ти навряд
Чи здолаєш мене.
«Зрозумій, що не чари
В мені головне.
Інтелект – основна
Перевага моя,
Тож у будь-якій грі
Розчавлю тебе я!»
– Не хвались, Чорномаре,
Накличеш біду.
Розпочнемо змагання,
Лиш я увійду.
Міцно губи стиснула,
Аж зуби скриплять.
Та думки на свободу
Птахами летять:
«Ох і дурень! Ковтнув
Всю наживку цілком.
Інтелектом змагається
Хай з гусаком».
Ця маленька вікторія
Так надихає,
Та найважче – попереду
Машу чекає.
8
Завантажилась гра,
І почався двобій.
– Ну ж бо, спробуй спіймай,
Чорномарище злий! –
І Марійка сміливо
Поринула в гру,
Щоб завести у пастку
Цю Чорну Мару.
Ризикує вона,
Бо чаклун – не простак.
Їй протриматись треба
Хоч трохи, та як?
За умовами гри
Він шукає її,
В непролазних лісах
Доганяє її.
А попереду річка,
Яри, чагарі
Та фортеця стара
На високій горі.
Скрізь на нього чатують
Таємні пастки:
На болоті, у лісі,
У водах ріки.
Та хитрун-Чорномар
Їх усіх омина.
Неможливо ніяк
Зупинить чаклуна.
Просувається тихо,
Мов кішка, дівча.
Ні хвилинки немає
Спочинку очам.
Прислухається Маша:
Чи ворог не йде,
Чи не трісне, бува,
Суха гілочка де.
Чорномар слід узяв
І ось-ось дожене.
«Я уже зовсім близько.
Ти чуєш мене?»
Перешкоди минаючи,
Маша біжить.
Ось на стежці повалений
Стовбур лежить.
Знов безцінні секунди
Втрачає – біда!
А за мить – на шляху
Швидкоплинна вода.
Цей гірський потічок
Майже збив її з ніг.
І за ним болота –
Ні слідів, ні доріг.
Ледь помітну стежину
Нарешті знайшла,
Трясовини і вирви
Усі обійшла.
Чорномар-лиходій
Не відстав і не щез –
Перепони здолав,
Дише в спину, мов пес.
Он фортеця маячить
На лисій горі,
Треба тільки здолати
Густі чагарі.
Чом до неї так вперто
Прямує вона?
Бо фортеця у планах
Її – головна.
Там найкраща з пасток
Для лихої мари,
Тож будь-що їй потрібно
Дістатись гори.
Чагарі не пускають,
За одяг скубуть,
Але Маша уперто
Продовжує путь.
Раптом із чагарів,
Наче блискавка з хмар,
Навперейми Марії
Повзе Чорномар.
Маша вперше дивилася
На чаклуна.
Перед нею здіймалась
Химера страшна,
Здоровенна і чорна
Безформна мара:
Очі – два ліхтарі,
Замість рота – діра.
Його щупальця вмить
Ухопили дівча.
– Я тебе упіймав,
Знахабніле курча!
І Марійка відчула
Цю хватку міцну:
Ні вдихнуть, ані видихнуть.
«Ніби тону», –
Промайнула у мозкові
Думка страшна.
Раптом крик войовничий
Розносить луна:
– Стережися, підступна
Потвора, бридка!
Вкорочу тобі
Щупальця і язика!
Із мечем у руках
Підбігає Назар
Та кінцівки потворі
Руба наповал.
І вдихає Марійка
Повітря ковток,
І, отямившись,
Робить упевнено крок.
– Швидко вийди із гри! –
Їй волає Назар. –
Поки б"ється зі мною
Чаклун Чорномар.
Але Маша на гору
Продовжила путь.
Не для того взялася
Вона ризикнуть,
Щоб при першій загрозі
Вернутись назад.
– Я помщуся тобі,
Чорномарище-кат!
9
Чагарник вже позаду
Лишила вона.
Тут завада нова –
Прямовисна стіна.
Та щілини і виступи
Є де-не-де,
Тож без сумнівів Маша
На приступ іде.
Спритно вгору повзе,
Наче той скелелаз,
Тільки «ойкає» серце
У неї щораз,
Коли раптом з-під ніг
Вислизає карниз,
І каміння із гуркотом
Падає вниз.
Ще зусилля одне:
Підтягнулась, ривок –
І вона на вершині,
Фортеця – за крок.
Але що це? Внизу
Камінці гуркотять.
Ні, мабуть, не самі
Вони в прірву летять.
Переслідувач знову
Іде по слідах –
І відчуло дівча
Непідроблений жах.
«Може, тільки здалося?» –
Поглянула вниз.
Але ні: чарівник,
Наче ящірка, ліз.
Величезного взявши
До рук валуна,
Не вагаючись,
Кинула на чаклуна.
Певно, влучила в ціль,
Бо почула за мить,
Як в падінні протяжно
Потвора кричить.
«Це не знищить його, –
Міркувала вона, –
Але виграю трішки
Часу в чаклуна».
Маша стрімко пірнула
У отвір воріт.
«Він отямиться швидко –
Поквапитись слід».
Величезна фортеця
Відкрилась очам.
І в одній із кімнат,
В глибині, десь отам,
Причаїлася пастка:
Надійна, міцна,
Ув"язнить Чорномара
Повинна вона.
«Хай дізнається він,
Що за смак у біди.
Тільки б встигнути вчасно
Добігти туди…»
Метр за метром
Марійка скорочує шлях,
Лиш ліхтарик поблискує
Тьмяно в руках.
Та лихий Чорномар
Гав також не ловив:
Коридорами мчав,
Від злоби аж хрипів.
Чує, чує потвора,
Що поряд вона:
«Ти, дівчисько, від мене
Одержиш сповна!»
Нажахали Марійку
Погрози слова.
Бідолашна, від страху
Була ледь жива.
– Боже, допоможи!
Боже, дай мені сили! –
Ледь не плачучи, Маша
У Бога просила.
Ці гарячі благання
Всевишній почув:
Маша встигла добігти,
А вхід – на засув.
В неї кілька секунд,
Щоб до тями прийти,
Зосередить думки,
Подих перевести.
«Чорномара надійне
Чекає сильце –
Тільки б не здогадалась
Потвора про це».
Лиш про вовка помовка –
А вовк на поріг:
Люто грюкає в двері,
Немов носоріг.
Тільки друзки летять
Від дубових дверей,
У пробитій дірі –
Пара жовтих очей.
Лютий погляд вперіщив,
Неначе кинджал,
Та Марійці здалося,
Що в ній – сотня жал.
Ворог через пролом
До кімнати повзе,
І до дівчини –
Ближче та ближче усе.
Крок за кроком
Дівча відступає назад:
«Зараз буде тобі,
Чорномар, шах і мат».
Ось уперлась нарешті
Спиною в стіну.
«Тепер час, – промайнуло, –
Ну, з Богом! Тисну!» –
І натиснула кнопку
Тремтяча рука,
Запустила у гру
Віруса-хижака.
Чорномар враз закляк –
Він не вірив очам:
Хижий вірус-павук
Поряд був із дівчам.
Задкувати тепер
Починає чаклун,
Покотивсь до дверей,
Наче чорний кавун.
Та не встиг утекти,
Бо наскочив павук,
І вхопили його
Кілька пар чіпких рук.
Павутиння із цифр –
Одиниці й нуля –
Сповило Чорномара,
Як те немовля.
Безпорадно чаклун
В павутині сидить,
Із полону тісного
Гукає за мить:
«Обіграло мене,
Жовтороте дівча!
Від в"язниці Назара
Отримуй ключа.
Що звільняєш його –
Не засмучуюсь я,
Бо наповниться швидко
В"язниця моя.
Є у світі багато
Запеклих гравців –
Полоню їх усіх,
Як того і хотів!
І ніхто не зуміє
Завадить мені:
Бо всі діти – непослухи,
Вперті й дурні».
10
Хоч Назарову душу
Звільнила вона,
Та Марійка сидить
Невимовно сумна.
Так втомилась, що
Обертом йде голова,
А у мозку сверблять
Чорномара слова:
«Усі діти – непослухи,
Вперті й дурні…»
Чи насправді це так,
Чи усе-таки ні?
Порятунку нема
Від уїдливих слів:
«Полоню вас усіх,
Як того і хотів!»
У палаті знайомій
Веселощі, сміх –
Це Назар розважає
Без міри усіх.
Де хвороба й поділась –
Пішла в небуття,
В молодім організмі
Вирує життя.
Лікарі у задумі
Вже декілька днів,
Не з"ясують ніяк,
Чом хлопчина ожив?
Жартівливий, бадьорий
На ліжку сидить,
І від щастя у мами
Сльозинка біжить.
Ще не встигла Марійка
Дверей прочинить,
Як відчула, що радістю
Серце бринить.
А Назар, лиш побачив
Її – враз замовк,
І не може докупи
Зібрати думок.
Рот немов заліпило,
Язик занімів,
Тільки ніжністю погляд
Хлоп"ячий горів.
«Здрастуй, Машо», –
Нарешті Назар прохрипів.
Він багато про що
Їй сказати хотів.
Мама вийшла тихенько,
Лишивши самих,
Зрозуміла, що буде
Соромити їх.
Ось розмова бринить,
Як тоненький струмок.
Згодом вже дзюркотить,
Як стрімкий потічок.
Потім жвава ріка
Вийшла із берегів –
Навіть лікар її
З часом ледве спинив.
Розмовляла багато
Про що дітвора:
Спільних спогадів – море,
А вражень – гора.
Коли ж Маша згадала
Погрози страшні –
Мовчки довго сиділи,
Серйозні й сумні.
Потім хлопець сказав:
«З будь-якої біди,
Якщо дуже схотіть,
Вихід можна знайти!
У комп"ютернім клубі
Зібратись якби
Та продумати засоби
Й план боротьби».
11
У комп"ютернім клубі
Народу – юрба,
Та не грає ніхто:
До розваги хіба?
Вже нарада триває
Хвилин сорок п;ять,
Як комп"ютерне лихо
Гуртом подолать?
«Тут хоч круть, а хоч верть, –
Врешті мовить Назар, –
Має рацію все ж
Чарівник Чорномар:
Без комп"ютерів людство
Не зможе ніяк.
Нам комп"ютер потрібен!
І хай буде так!
Але він служить нам,
А не люди йому.
Наполегливо я
Пропоную тому
Скласти мудру
Інструкцію споживача.
А щоб кожен читав –
В інтернет закачать.
Ми поради дамо
І великим, й малим,
Як пастки оминуть
Чорномарові їм.
Хай інструкція буде
Дотепна така,
Що пройме і
Розумника, і простака.
Попрацює на людство
Іще Чорномар,
Присягаюсь майбутнім!» –
Гукає Назар.
Мабуть, місяць складали
Інструкцію ту:
Водночас і складну,
Й неймовірно просту.
Почитати й тобі
Не завадить її,
Можеш навіть
Додати ідеї свої.
Інструкція «Як стати рабом власного комп"ютера»
Якщо тобі набридла воля,
Якщо рабом ти хочеш стать,
Своє ім"я забуть й родину –
Тобі це необхідно знать!
Як тільки вранці встане сонце,
(А краще зовсім не лягать)
Вмикай відразу свій комп"ютер
І починай завзято грать:
У кожну гру разів по двадцять,
А, можна, навіть п"ятдесят,
Замість сніданку і обіду,
Замість вечері грать і грать.
У казна-що не грай!
Сумлінно потрібно ігри підбирать:
Побільше боротьби і воєн.
Це ж так цікаво – убивать!..
До твоїх послуг пістолети,
Гармати, луки, карате,
Хапай до рук мечі, багнети.
Всі інші ігри – то не те!
Батьків своїх «пошли подалі» –
Не заважають хай тобі
Віддати всі душевні сили
Цій надважливій боротьбі.
Так день за днем пролине рік –
І ти пропащий чоловік!
Твій розум жадібно поглине
Підступний, лютий Чорномар,
І на той час ти геть забудеш,
Чи ти Славко, а чи Назар.
Тоді й великі психіатри
Не в змозі вже допомогти.
А відтепер ти добре знаєш,
Як цього стану досягти!
16