нам наостанок залишається німіти, слухати і розпадатись
на атоми,
новаторами бути, консерваторами,
мов у консервні банки грати
і ховати все те, що містить у собі гравій.
навіть
себе.
нам ні спокою немає, ні простору та часу.
згасло все те, що гріло. навіть гасло "бути сильним".
молю, будь пильним, коли нам не вдаться бути разом,
щоб не забути те, що нас тримало.
жало
під шкірою і замість шкіри.
і кому не скажеш, не повірить,
що можна бути чистим серед звалищ
хоча б душею.
лілеї пожурились і зів'яли.
мало..боже, дуже мало часу і так багато щоденних амнізій.
і поки нас не знайдуть ті, що вкрали,
то дай хоча би нишком подивитись,
як паде сніг
з твоїх понурих вій.
23-28 сентября 2014