Я чекала на тебе довго так. Сотні днів.
Рушники вишивала вдосвіта повесні.
І молила за тебе Господа ще тоді,
як вінки на Купала жевріли на воді.
Я так довго у тебе вірила. Сотні днів.
Що мене ти в’юнкою стежкою досі вів
до вершин, неземних, нескорених, крізь ліси.
Де тонкий одягнеш на шию разок роси.
Де опорою стане тіло твоє і Дух,
де ти – батько, наставник, відданий, вірний друг.
Де горітиме осінь. Змінить її зима.
Де крім сивого неба свідків у нас нема.
вересень, 2014