Вкруг столів стільці стояли,
Меблі малюків чекали.
Під вікном, мов справжній пан,
Розтягнувся наш диван;
Далі височіла шафа,
Трохи схожа на жирафа;
Стелажі розклали книжки;
Спальня вбрала м`які ліжка,
І гостиний ігор ряд, -
Все чекало на малят.
Малюки затупотіли,
Радісно загомоніли,
Стали бігать, гратися,
Весело сміятися.
Раптом Зоя підійшла і залізла на стола .
Стіл такого не стерпів – покосився і спітнів;
А стілець , з горя, упав:
«Я ж нащо?!», нас запитав.
Шафа глянула з-під лоба,
Рипнула: « Зітри мікроба,
що з підлоги на стола
підняла твоя нога.»
Зоя схлипнула і впала,
Шафа їй: «Я так і знала!
Кожен місце знай своє, -
Хто не знає, – програє!
Не туди, дівча, ти влізло,
Не стілець це і не крісло.
За столом ми всі їмо
І малюєм, сидимо.
Знає кожен молодець:
«Для сидіння є стілець».
Балакуча наша шафа,
Трохи схожа на жирафа.