Когда я думал, что уже достиг самого
дна, снизу постучали.
Станислав Ежи Лец
Достиг я дна... но снизу постучали.
«Спускайся ниже, ждём тебя, дружок!
Душа поэта – сонм земной печали,
А с нами ты не будешь одинок».
Стучат из ада черти, не уймутся,
Приоткрывают в пекло ржавый люк.
Глаза у дьяволят – пустые блюдца.
Мгновение – и мне придёт каюк!
Кошмарный бред – ужасное виденье...
Пороком манит вековая мгла.
А в небесах – святые песнопенья,
И ангелы расправили крыла.
Но, разорвав объятья сна дурного,
Лечу наверх, и нет пути назад!
Воскрес Поэт! Мое оружье – слово.
А файлы в интернете не горят...
28 июня 2014 г.
ДОСЯГ Я ДНА
Коли я гадав, що вже досяг самого
дна, знизу постукали.
Станіслав Єжі Лец
Досяг я дна, та грюкають ізнизу:
«До нас спускайся, друже, з висоти!
Душа поета крається від кризи,
А в нас ти не зазнаєш самоти».
Гримлять чорти із пекла, не заткнуться,
Ледь відкривають свій пекельний люк.
А очі в бісенят – порожні блюдця.
Якась миттєвість – і мені каюк!
Це марення – кошмарне та жахливе…
Пороком манить віковічна мла.
А в небесах – священні піснеспіви
Та ангел розправляє два крила.
Та, сну дурного морок розірвавши,
Злітаю, і вже пізно відступать!
Воскрес Поет! Слова мої – назавше.
А файли в інтернеті не горять…
________________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна
26 июня 2018 года