Бій. Ні, то ще в церкві дзвони,
а нам здалось, що ось, вона,
така жахлива - від того ледве лізе
реве на Україну мою, ця війна.
А що тепера? Хто вже скаже?
Кому настане захищать її?
Коли скажи мені мій враже,
від зла свого удавишся вже ти?
Невже ось так, все крові мало…
І мало влади, мало тіл…
загнати все, що дихає в кайдани,
не зможеш ти, як і не зумів!
Палає. Палає серце, небо,
від болю, що на цій землі
ще й досі є ті самі навіжені,
що запросто поклоняться війні.
Ви чуєте? Палають ваші душі!
Чи ви забули ким ви є?
Заради чого? заради злата,
ви брата свого досмерті б’єте.
Звичайно же, у вас царь-бог,
кому забути, щодня йому поклони даєте.
Тоді скажіть, він добре вас годує,
голубить, пестить…Мовчите…
Та ви для нього не більше ніж собаки,
як кісту кине - по вашим головам піде.
Для вас же ж тільки його слово праве,
життя у вас не в золоті, бо все гниле.
Вас так привчили, в закритій клітці,
кому ви вірите, скажіть?
Безбожні ви, забули Боже Слово,
вам довго так без Його непрожить.
За що ж от так, на одній планеті,
та зовсім поряд день у день,
ви нашу волю, силу, мову
за спинами і привселюдно гнобите?
Відкрийте очі, вас ніхто не просить
вирішувати все за всіх,
вести війну по світу може досить,
ви між собою її вже розберіть.
Ось знову. Чую, там за горизонтом,
кому вже стало духу, і не просто так ,
скрізь страх, і біль, все знову й знову,
тримати верески війни заради нас.
Не знищиш нашу мову й віру,
я бачу, що є кому її оборонять.
Хоч в серці прагнемо лиш миру,
до зброї станем своє ми захищать!
І хто б подумав, що сьогодні,
наш ворог не зникав, а лиш чекав,
вичікував, як бачимо, нагоди,
а після безодньою й на нас напав.
І довгі руки, загребущі,
а пестить словом, як же, глянь!
Він в очі дивиться і бреше,
і хтось себе йому за хліб продав.
Як є за що хай Бог мене осудить!
Але чому ви, люди, розкажіть,
як мухи, все б’єтесь в минуле
коли вже новий час, нам поясніть?
Кому кортить, жить по ворожі,
вас не тримають, йдіть собі.
Та землю цю спустошувати, Боже,
молю, не дай ти більше їм.
А ви, старі, хіба для себе жити,
невже ще й досі вірите в Союз?
Розкрийте очі, це ваші діти,
за вас, своє життя там віддають!
Невже настане лихим словом,
вкривати на оцій землі,
плювати піною нам в очі,
за те, що захищаємо її?
Поглянте, де ви народились?
І де ви далі будете всі жить?
Ті, хто з вас в країну цю не вірить,
плює у неї, чи можна так робить?
Ми єдність, мужність, нація і сила,
свою державу треба підіймать!
А бігати, все по чужим країнам,
все одно, що душу дияволу продать!
У всьому світі, політики ті самі,
продажні і не вірні для людей.
Вкрадають собі нашу славу,
впускають ворога до наших всіх дверей.
А там, все десь, вам не здається,
пора прокинутись від страху, чи не так?
За себе, за країну, добро і чесність,
нам треба, хоч словом, та захищать.
Бо хто живе в країні, та їй не вірний,
він і сім»ю свою може продать.
Всі люди різні, але все ж рідні,
вже досить кров’ю землю поливать.
Ось так, нові часи вкривають війни,
усе нове, та вже в крові.
Усі царі на тронах своїх згинуть,
а нам все ж далі в своє життя іти.
Ось тут мій дім, моя родина,
чуже не будем вподобать.
Ви чуєте, б'є сердце, України,
вороже, на ній не будеш ти стоять!