Було колись – зозуля накувала
самотню тугу зимніх вечорів.
Хоч рушниками прибрана вся зала,
давно вогонь у печі не горів.
Вночі зітхає, мерзнучи, долівка,
байдуже місяць в шибку загляда…
А спогади пливуть, як кіноплівка:
співала на толоці слобода,
і хата танцювала під цимбали,
сама була за добрий оберіг…
Старіли разом, діточок кохали,
переживали вкупi смуток, смiх.
Та вікна враз приречено закрили,
немов повіки рідних і близьких.
Хатині наче хтось обрізав крила,
А роз`яснити, як без них, не встиг.
Залишилась одна, та без упину
все дослухає, чи шумить узвіз…
Тоді вона ще випрямляє спину,
блищить очима мокрими від сліз.
07.09.2014
Слобода - велике село, селище. Відокремлена частина великого села.