Я забуваюсь, забуваюсь у собі
Я забуваюсь, я помираю… Я…
Задихаюсь – я помру чи ні?..
Чорна калина звилась і скрипить,
Навколо шиї, чи то вже пасок?
Жме серце, боляче і знову скрип
То голос мій, чи ні? Він у мені…
Я втік у душу, в темряву, в куток
У яму забуток, закований нитками
Навкруги темрява, окислене повітря,
В очах людей – яскраве світло, іскри
Не розумію, - щастя в них? Це так.
Я забуваюсь, - я помру чи ні?
Я хочу вмерти, й хочу жити…
Ворона карка – гарка, знову
Зве мене туди? На кладовище
Тягне щось мене, не можу вже терпіти
Йде дощ, йдуть холоди, йду я
Й тремчу, також тремтить моя душа
На людях – посмішки,
Вони сміються з мене? Так чи ні?
Тоді я хочу зникнути, - я щезну
Гірше вже не може бути, я помру!
Не можу бути наодинці, я загину!
Так неможливо жити,
Чорна калина затравила мене,
Світ, суспільство, соціум – пригнічує
Не можу дихати закисленим повітрям
У мозку образи: «я хочу себе вбити»
Порізати на дрібнії шматочки…
Повідрізати пальці, - вони жахливі
Повідрубати руки, - некрасиві…
Відрізати усе що там є, - не відчуває себе хлопцем
Порізати обличчя, - я виблювотиння
Негарні очі, вони завжди сумні – їх виколоти
Зробити на останок вже «сіпуку» й згинути…
Я забуваюсь, я забуваюсь, - десь в мені
Сиджу у закутку і плачу, постійно гірко плачу
Не хочу дихати, - чекаю палача–маніяка
Як боляче мені, і серцю боляче
Згнітилось вже воно, ледь дихає, тремтить
Зажовкло, мов осінній лист, вже догниває
Я хочу дихати, і знову посміхатись
Коли я був маленьким, невже я міг це?
Я не потрібен, я ніякий, я ніщо!
Так холодно мені, так темно, недоречно жити
Я забуваюсь, забуваюсь, забуваюсь...
Хоч хтось, допоможіть мені…
І знову, у темряві я плачу.
2011