Сумно небо хмариться
і летять лелеки.
Знов вона примариться
десь за той смерекою.
Її сміх дівочий.
як срібні дзвіночки.
Її стан жіночий
під шовком сорочки.
Її погляд лагідний,
як краплинка літа,
серцю нагадає,
як було зігріте.
Як линув думками,
щоб її торкнутись.
І як йшли роками,
щоб разом проснутись.
Один одним жили,
зранку і до ночі.
Кохали, тремтіли,
дивилися в очі.
Під шепіт тополі
душа відгукнулась.
Але на все доля,
Раптом все минулось…
Небо вже не хмариться,
не летять лелеки.
Лише вона мариться
десь за той смерекою.