Так, це воно напроти, саме те вікно,
Яке з моїм давно вже водить дружбу.
Нуж бо, чи промайне у ньому силует?
Чи й там комусь і одиноко й тужно?
А часу й простору веретено
Невідворотно близить той момент,
Відколи стане все мені байдужим.
Знов дощ пішов, погано що холодний,
Ховають хмари зоряну безодню,
І не ясне найближче майбуття.
З гадань нема ніякого пуття.