іноді так огидно стає від самої себе
і здається ніби життя волоче тебе залізнодорожньою колією.
нагору вилазять всі твої застарілі фобії,
тобі хочеться світу сказати "бувай" і пірнути у небо.
але ти у черговий раз збираєш докупи всі свої сили
набираєш повітря у груди трохи більше ніж на життя
і нагадуй собі кожен раз: як би тебе не просили,
ніколи-ніколи не смій озиратись назад.