+++
2015 год
Свет состоит из открытых век.
На тебя смотрит тысяча очей.
Что у тебя с собой из личных вещей?
Если этому небу судилось сгореть,
какая разница, в какой из печей?
2015-я зима.
Смерть никогда не приходит одна -
за плечом ее память видна -
ею болеют, от неё сходят с ума.
Ты видишь - я выжил, у меня два сердца,
сделай что-нибудь с ними двумя.
Все, что известно мне:
свет рождается у ночи на дне,
прошлое образовано прозой и стихами.
Об'ективная реальность - разговор с мертвецами.
Мне мешает только то, что я выжил.
Дело не в принципах, дело в цене.
Свет сделан из слов,
из чёрных лексем, семантических узлов
Среди желтых цветов и неспешных комет -
идеальное место, чтобы встретить смерть.
Хочешь найти вариант спасения -
ищи там, где ему наложили шов.
40 лет зимы,
Осень волочит тебя сквозь дымы,
Зима добивает тебя ногами.
Хорошо - когда не все безнадёжно с нами.
Свобода в том, собственно, и состоит -
добровольно войти в дверь тюрьмы.
Это ещё не конец,
В воздухе тысяча б'ется сердец.
Каждое - тёплое, лечению не поддается,
Каждое - за тебя б'ется.
Когда говоришь о равенстве и братстве,
Спроси, что про все это думает творец.
Спроси, почему он затих.
Церковь - лишь некоторое число святых,
а также отмоленных, а также убитых.
Кому я должен быть благодарен за каждый свой выдох?
Их не то что нет рядом -
их нет в живых.
Сохраняется все и все:
ординаторские и КПЗ,
трапезные, литерные - безо всяких условий.
Те, кто клялся на уличной крови,
кто умершим обещал, что уладит все.
кто обещал живым, что сохранит и спасёт.
Все остаётся тут.
Тёплый грунт, золотой мазут.
Небо над городом - тёмное, как ожог,
знает свой возраст, свой ведёт каталог,
дотрагивается до листьев, дотрагивается до цветов,
до женских лиц и детских простуд.
C украинского перевёл А.Пустогаров
+ +
2015-ий рік.
Світ складається з відкритих повік.
На тебе дивиться тисяча очей.
Що в тебе є з особистих речей?
Якщо цьому небу судилося згоріти,
яка різниця – в якій із печей?
2015-та зима.
Смерть ніколи не приходить сама.
За нею зазвичай приходить пам’ять –
на неї хворіють, від неї потерпають.
Ти бачиш – я вижив, у мене два серця,
зроби що-небудь із ними обома.
Все, що відомо мені:
світ розділяється на ночі й дні,
минуле складається з прози та віршів.
Мені заважає лише те, що я вижив.
Розмови з мерцями – об’єктивна даність.
Питання не в принципах, питання в ціні.
Світ зробили зі слів,
з чорних лексем і семантичних полів.
Жовті квіти, повільні комети –
ідеальне місце для того, щоб померти.
Хочеш знайти варіант порятунку –
шукай у тому місці, де він болів.
40 років зими.
Осінь протягує тебе крізь дими.
Зима добиває тебе ногами.
Добре – це коли не безнадійно погано.
Свобода, зазвичай, в тому й полягає,
аби добровільно вернутись до тюрми.
Це ще не кінець.
В повітрі б’ється тисяча сердець.
Кожне з них невиліковне і тепле,
кожне з них б’ється за тебе.
Коли говоритимеш про рівність і братерство,
спитай, що думає про все це творець.
Спитай, чому він затих.
Церква – лише певна кількість святих,
кількість відмолених і кількість вбитих.
Кому я маю дякувати за кожен свій видих?
Їх немає не те що поруч –
їх просто немає серед живих.
Зберігається все:
всі ординаторські та КПЗ,
всі трапезні, літерні й цілодобові,
всіх ті, хто клявся на вуличній крові,
хто обіцяв померлим усе владнати,
хто обіцяв ще живим, що порятує й спасе.
Все лишається тут.
Теплий грунт, золотий мазут.
Небо над містом – темне, як опік,
знає свій вік, веде свій облік,
торкається листя, торкається квітів,
жіночих облич, дитячих застуд.