Сотня цигарок, синців, подряпин.
Сорок градусів, сорок саден.
двісті двадцять содомськіх гріхів
та двісті палаючих спалень
Заздрість як втома,
Не любиш - не треба
Хіба буть коханим-
Нагальна потреба?
Хіба паранойю лікує кохання?
Це ж нісенітниця Та брехня є.
Хіба лиш в довірі минають сторіччя?
Хіба лиш в коханні, хіба лише в вірі?
В ненависті, смутку, сто грамах в суботу.
Лиш в жартах сумних про нудьгу і скорботу.
Вартує лиш біль та самотнії ночі.
Та щастя в том болі, що схожий на сонце
Хай путь моя тане, як місячне сяйво,
Палаймо, мій любий, палаймо.
Хай втома приходить як фея під ранок,
Хай буде відвертості марний спалах.
Хай я не померла, та все ж таки в ранах.
Зализую, каюсь, щоб знову кусати,
Щоб гризти зубами, гарчати, ричати.
Викрикувать всю ту обридлу ненависть.
Та заздрість.
До тих, кого я покохати посміла
Всіх тих, за ким смутком дороги стелила,
Всіх тих, кому безліч, всіх тих, кому сила
Якась потойбічна гріхи відпустила.
пробачила, більше не цілилась в лоба,
І не цілувала печального гроба.
І не дивувала, і не посміхалась.
Лиш біль не вщухав, а лише підіймався.
Шипіла змією, з ненавистю жало.
Не їж їх, прекрасна, такого їм мало.
На жаль, самі згублять свої марні чола.
Запросять до свого отруйного столу.
Годинник іде зачарованим ходом.
Годинник іде, моє сонце палає.
Згорає, минає, сторінку гортає.
Я більше нікого не надихаю.
Минаю.
Я зникла, я вчахла, я вирила корені.
Моє самодурство. Ну, що, ти вдоволений?
Моє самогубство. повільно і болісно.
твоє самолюбство. Твоє задоволення.
Твої несинітниці и розказини
Байки, перемоги, твої прогавини.
Твої камертони не налаштовують
Я не гітара. Ти НЕ задоволений.