6 Любовь, смерть и слава
«Ой, на горе зеленой, зеленой,
Ходит Довбуш молодой, молодой…» -
Так поют доныне в горах,
в горах и долине.
Семь громовых лет свободных
сокол в Верховине.
Пули Довбуша минуют,
Сабли затупляются.
А Олекса людям только
Усмехается:
«Как я к пану да загляну,
рада челядь мне,
Сушат пану уже вёсла
В моей стороне».
Граф Потоцкий уйму денег
обещал тому,
Кто лишит Олексу жизни.
Да не взять ему!
Полюбил Олекса Дзвонку,
звонаря Стефана жонку.
Грех любить чужую.
Но от нас не всё зависит,
когда нас любовь приблизит…
Проклятая та любовь вслепую.
В жизни так случиться может –
Попадёт под руку ножик.
Случай – он слепой.
Полюбил Олекса слепо,
Без любви, как и без хлеба,
Яд в любви хмельной.
Дзвонка больше же любила,
И молва о том твердила,
Только денег звон.
Нежности всё и подарки,
Поцелуи ночью жарки
Ей со всех сторон.
От Олексы было мало
Ей подарков, не хватало.
«Вот от Польши бы…»
Как под стол картошка, мило
Под Олексу подкатила,
Зашептала вмиг:
«Милый мой Котигорошек,
Одолеть тебя кто сможет?
Есть ли сила та?»
И в любовном он дурмане
Так сказал, как будто пьяный,
«Смерть, как маята…
В моей шапке есть монета.
Пуля из неё с секретом.
Не боюсь её….
Ведь никто о том не знает,
Только ты и дед, что занят,
Что…»
Сквозь дремоту
он поведал
ей про смерть свою.
И заснул, оставив, впрочем,
Чертову работу ночью
Дзвонке на лету.
Крепко спал
Атаман.
Милая монету
Заменила на другую.
Вот она – примета:
Эта вот монета
Стала Довбушу Олексе
Пятою Ахилеса.
Но жива в народе песня,
Довбуш в ней живой воскреснет:
«Ой на горе, зеленой, зеленой,
Ходит Довбуш молодой, молодой…»
Годов не считает.
Злой бежит, кому он нужен.
Добрый же зовёт на ужин,
Разговор не тает.
- Ой, где, брат мой,
Силы брать мне?
Близко иль далёко?
- Где Карпаты,
Наши хаты,
Где смеричек соки.
- Ой, где, брат мой,
Любовь брать мне?
Где она, откуда?
- Надо, брат мой,
В сердце брать, вот,
Сердце – это чудо.
- Ой где, брат мой,
Волю брать мне?
Иль нельзя спросить?
- Нужно, брат мой,
Волю брать вам,
И в народе жить.
- Ой где, брат мой,
Силы брать мне,
Чтоб цвела страна?
- Силы, брат мой,
Может дать вам
Родина одна.
Оригинал:
Олексій Аулов 2
Легенда о Довбуше
6. ЛЮБОВ, СМЕРТЬ І СЛАВА
«Ой на горі зелененькій
ходить Довбуш молоденький…» —
Співають донині.
Сім буремних вільних років
полював високий сокіл,
сокіл Верховини.
Кулі Довбуша минали,
Шаблі лезо затупляли.
Посміхавсь Олекса:
«Як до пана на вечерю
завітаю — рада челядь
й сушить пану весла».
Граф Потоцький грошей прірву
обіцяв тому, хто вирве
із життя опришка.
Виривали, виривали
та й не вирвали — пропали —
ні дна, ні покришки.
Покохав Олекса Дзвінку,
Дзвінчука Стефана жінку.
Гріх — чужу кохати.
Та від нас не все залежить,
коли нас любов збентежить…
Кляте і не м’яте
не бува.
Життя береться
із того, що підвернеться
випадком під руку.
Покохав Олекса сліпо.
Без кохання — як без хліба.
А воно — отрута.
Полюбляла Дзвінка більше,
ніж Олексу,
зовсім інше,
зовсім інше —
гроші.
Пестощів і поцілунків,
й від Олекси подарунків
мало:
«От від Польщі б!…»
Як під стіл картопля,
мила
під Олексу підкотилась
і зашепотіла:
«Милий мій Котигорошко,
хто ж тебе здолати зможе?
чи така є сила?»
У любовному дурмані
так сказав своїй коханій
Довбуш:
«В капелюсі
є монета.
Куля з неї
смертю може буть моєю.
Та я не боюся…
Бо ніхто не зна, крім тебе
і старого діда з неба, що…» —
I, крізь дрімоту,
все повідав леґінь жінці
і заснув,
залишив Дзвінці
бісову роботу.
Міцно спав отаман.
Мила ж
ту монету замінила
на лиху, зловісну,
що п’ятою Ахіллеса
стала Довбушу Олексі…
Залишилась пісня:
«Ой на горі зелененькій
ходить Довбуш молоденький…»
Ходить — літ не лічить.
Злий втікає, мов печений,
добрий кличе на вечерю,
на розмову кличе.
— Ой де, брате,
долі брати?
Близько чи далеко?
— Де Карпати,
батько й мати,
де сестра-смерека.
— Ой де, брате,
любов брати?
Де вона береться?
— Треба, брате,
любов мати
у своєму серці.
— Ой де, брате,
волі брати?
Чи й питати годі?
— Треба, брате,
волю брати
у своїм народі.
— Ой де, брате,
сили брати,
на життя людинне?
— Сили, брате,
може дати
тільки Україна.