http://www.stihi.ru/2014/08/17/100
<< Снова дождь, снова дождь... >>
Игорь Ярин
Снова осень крадётся лисицей сквозь рыжесть деревьев.
Шаг за шагом - под нОги всё больше злачёной листвы.
А она пробуждалась недавно ещё, по апрелю.
Не поверить, как время безудержно быстро летит...
Нам стелили постели душистые, летние травы,
Грязь столичных дорог с нас смывали грибные дожди.
Мне не надо богатства осеннего, злата ...не надо!
Не нужны мне алмазы из щедро заснеженных зим.
Ты позволь мне одно: прикоснуться к далёкому - летнему.
К бархатистым изгибам пружинистых, шёлковых трав.
До щеки твоей теплой, шершавой дотронуться трепетно,
До всего, к чему рыжая осень подкра'лась, украв.
* Великолепный перевод стихотворения на украинский язык Игоря Ярина:
http://www.stihi.ru/2014/08/21/9731:
Поміж жовтих дерев, ніби рижа, вогняна дисиця
крок за кроком - під ноги віджита листва навсебіч
ще народжена в квітні, а зараз їй все тільки сниться.
Швидкоплинним є час. Але тільки хіба в тому річ?
Дарували нам трави духм"янії літнії свята
і дощі омивали дороги, що мчали у даль.
І не треба богатства земного, ні осені жовтої злата,
і ні літніх смарагдів, ні зимових алмазів не жаль.
Лиш дозволь доторкнутись до того далекого літнього,
з оксамитом спізнатись зелених замріяних трав.
Серед поля, сріблястого місяца сяйвом политого,
я для себе тебе, хай підступно, у осені вкрав.