5 Атаман
Олекса над водой припал, себя в воде он увидал:
«До бабки можно не ходить, обратно поздно воротить.
Не обманул меня старик, я к силе этой не привык.
Теперь какой-то не такой. И не узнать мне облик свой.
Судьбы подарок – седина, защитой мне она дана.
И надо Дело начинать, народ свой бедный защищать».
Давно Олекса стать мечтал разбойником, так выбрал сам.
И стал. И вот его семья – Карпаты, где его друзья.
Он годы долгие провёл в ватагах хлопцев, их повёл.
И предводительствовал годы, тогда освободились горы
От польских и своих панов. К панам в горах закон суров.
Но на войне, как на войне. Одно – когда ты на коне,
Вооружен; ну а другое – совсем, совсем, совсем иное…
Другому и не до борьбы, там дети плачут, нет судьбы…
Нет польской шляхте ночью сна, не успокоится душа.
Провозгласил он им войну – такой герой на всю страну.
Не защитят ни замки их, и не фортеции самих.
Лишь тот, кто защищает дом, необорим в борьбе с врагом.
Он бедным людям раздавал, что от богатых забирал.
Народ простой его считал своим, и братом он назвал.
Остаток поровну делил между бойцов своих.
В огонь и воду шли за ним, и защищал он их.
И до сих пор, здесь говорят: «Олексы клады здесь лежат,
Среди зелёных гор.
Ещё в людских сердцах горят». Поют нам песни эти в лад.
Не покорит нас лях – известен приговор.
Оригинал:
Алексей Аулов 2
Легенда о Довбуше
5. ОТАМАН
Схиливсь над дзеркалом води
Олекса
і побачив
себе:
«До бабки не ходи —
вже пізно задки рачить.
Не обдурив мене старий:
силенна сила в м’язах.
Тепер якийсь я не такий,
що й не впізнати зразу.
Дарунок долі —
сивина —
це охорона й захист.
То ж треба Діло починать
і починати зараз».
Давно Олекса, ще хлоп‘ям
опришком мріяв стати.
I став. І вже його сім’я —
опришки і Карпати.
Він довгі роки рядував
в ватагах хлопців чорних
допоки отаманом став.
А став —
звільнились гори
від ляхів і своїх панів.
Панам у горах лячно.
Бо на війні, як на війні:
одне — коли ти на коні,
озброєний;
а другий — ні.
А другому — не до борні:
у нього діти плачуть.
Немає польській шляхті сну,
немає супокою.
Оголосив панам війну
Олекса,
ще такої —
ой не було.
Не захист їм
ні замки,
ні фортеці.
Лиш той, хто захища свій дім,
непереможний в герці.
Від здобичі,
що віднімав
Олекса у багатих,
частину більшу роздавав
бідноті.
Кожний поважав
Олексу, наче брата.
А меншу — порівну ділив
між хлопцями.
Без страху
за ним в вогонь і воду йшли
опришки,
треба — то й могли б
за ним піти на плаху.
Говорять,
що і до цих пір
скарби Олекси
в серці гір
А ще вони –
в людських серцях.
Не скорить нас
ніякий лях.