Легенда о Довбуше
3 Как убить черта…
Полонина Верховины, за горою горы…
Пасут овец отец с сыном. Неба – просто море…
Зовут музыкою струны, в сказке дня сияние.
Довбуш юный на сопилке в старом одеянии.
Устал, прилёг на опушке и в сон без кручины.
Мягко и легко скатился с горы на долину…
Разбудила парня драка дедушки и чёрта.
Дед седой – на белой тучке, чёрт на слове чёрном.
Деда он перекривляет и сучит ногами.
Старый молнии пускает, да не попадает.
Старенький и силы нету, а чёрт всё морочит,
Сизый голубь крылом машет, пока дождь не смочит.
Зарядил ружьё Олекса быстро, как годится,
Чёрт свалился в небо пузом, к земле ягодицей.
Дождь такой полил, на славу, хоть сплетайте в косы.
Как дитя, земля довольна, радуется гостю.
Оригинал:
Алексей Аулов 2
Легенда о Довбуше.
ІІІ. ЯК ВБИТИ ЧОРТА…
Полонина Верховини —
за горою гори …
Пасуть вівці батько з сином.
Неба — синє море…
Сурмлять сурми — срібні струни,
казка денця сяє.
Просто неба Довбуш юний
на сопілці грає.
Натомився, похилився
і у сон полинув,
легко й м’яко покотився
з гори на долину…
Розбудила хлопця сварка
дідуся із чортом.
Сивий дід — на білій хмарі,
чорт — на слові чорнім.
Діда він перекривляє,
ніжками аж сучить.
Старий блискавки жбурляє,
та не може влучить.
Вік похилий, мало сили.
З чорта ж — аж хлюпоче.
Сизий голуб має крила
доки дощ не змочить.
Зарядив Олекса ґудзик
срібний у рушницю,
й чорт зваливсь: до неба — пузо,
до землі — сідниця.
І така вчинилась злива —
цівки в коси в’яже.
Як дитя, земля щаслива, —
щічки гряззю маже…