У Василия с Марией самый бедный дом
На всю Коломыю с Печенежином.
Три овцы в загоне, на насесте – перья,
Кошка с тенью в паре прячется за дверью.
Но сдирает шкуру за жильё хозяин.
Не до жиру, правда, жизнь же счастьем манит.
Но не обманула повитуха в слове,
И помалу вырос мальчик на природе.
В нём душа светилась, музыкой играла,
Как под солнцем речка серебром сияла.
Он на свадьбах песню заведёт лихую,
Ну, а мать мечтает, думу шлёт такую:
«Горе одолеет тот, кто так играет.
Люди песню слышат, предков вспоминают».
«Хоть не вырос ростом, но стреляет метко,
Попадает в косточку из ружья не редко.
Сокол так охотится, да из поднебесья,
Вырастет, подтянется, будет радость вестью.
Будет зверя бить он, в горах зверя хватит,
Будет честно жить он, хоть не просто ладить».
Оригинал:
Алексей Аулов 2
ДОВБУШ
Легенда
II. МУЗИКАНТ І МИСЛИВЕЦЬ
Василя й Марії
хата найбідніша
на всю Коломию,
на весь Печеніжин.
Три вівці в кошарі,
сідало без пір’я.
Кішка з тінню в парі
бродить по подвір’ю….
Та здира три шкіри
за хатину ґазда.
Те, що не до жиру, —
от і всі гаразди….
Справді, не збрехала
в слові пупорізка:
дуже вже помалу
вироста хлопчисько.
Та душа хоробра,
добра і музична.
Та дуда за обрій —
як під сонцем річка…
На весіллях грає
все, що сам захоче,
грає — серце крає
і воложить очі…
«Той перебідує,
хто так може грати.
Люди пісню чують», —
каже сину мати.
«… Хоч і невеличкий,
та за сотню кроків
попада в кисличку
із рушниці!
Сокіл
так полює мишку
сіру з-піднебесся, —
мовить тато. —
Чи ж то
він не підведеться!
Буде звіра бити.
Звіра в горах доста.
Буде чесно жити,
хоч це і не просто»...