По сірому незамкненому світу,
Роками довгими , непрощено, без світла ,
Душа блукає змучена твоя .
Ти знаєш, я продовжую молитись,
Бо сказано: забути – знову вбити,
І сльози, якщо істинно пролити,
Долають твою смертну спрагу жити,
Згоряє серце, тугу ніде діти.
Ввійти в посмертя, хай без вороття,
Хай скінчаться та мука й каяття,
Дорогою зійди із небуття,
Лети, мій ангел, повернись до світла!
... Та ранок розриває сон та нас ,
І знов життя, чекання смерті час .