Розкидані горішки по землі,
Калинонька до сонця посміхається;
Спішать кудись дорослі і малі,
Дитячим сміхом осінь прикрашається.
Літає павутинка срібна скрізь,
Життя вирує, до зими готується.
Ошатне листя стало у беріз,
І кожен зараз про своє турбується.
Ключем летять у вирій журавлі,
Так хочеться за ними вдаль полинути;
Душею відірватись від землі,
Страждання, що спіткали, всі покинути.
Але щось ще тримає унизу,
І не дає розлучення жадане;
Та знову котить по щоці сльозу
Ховаючи у часі все незнане.
А мерехтіння сонячне гойда
Промінчики у листячку барвистому.
Тривога зійде, як з дощу вода,
Життя засяє сторінками чистими.
Всю вдячність Богу осінь промовля,
І я до слів поклінних цих приєднуюсь.
До часу прихистила тут земля,
А з Небом назавжди душа поєднана.