І тім'ячку ще щось зоріє
мов німбом пам'яти лунить
доки закляклий розум рухатись не сміє
й вдивлятись розгубився Світовид
Бо там де небо - лиш камінний сволок -
відбитки рук, мисливські лови і страхи,
бо там де Небо - темрява утроби...
Та в тім"ї німбом небула-надія
удольну вервечку пряде - до себе йти