Вершин тяжёлый свод всю ночь органами звучит,
И полыхает целый свет в священном трепетанье.
Тех парков вековых нам никогда не исходить,
Не осознать их бытия, укрывшегося в тайне.
Сгорает тьма, переходя в многообъёмный сон,
Среди безликих голосов, в густом благоговенье
Всплывают в глубине аллей видения времён:
Щемящий хор, шуршанье, смех и тающие тени.
И некто шепчет за спиной: уйди скорей, доколь
Ещё не вырвался из тьмы невозвратимый сполох,
Что нас обоих превратит, наш свет и нашу боль
В виденья, что хранит в себе разбившийся осколок.
Что различают каждый миг в нём зыбкие огни —
Судьбу чужую, чью-то жизнь в скитаниях небесных —
В слепом порыве повторить года свои и дни
В пространствах гулких тех террас и галерей окрестных.
И нету сил дослушать хор, врывающийся в свод,
Он гасит взор и душу рвёт в мерцающих обманах,
И всё ж витает тут и там нетленный дух красот
В нацеленных со всех сторон на нас порожних рамах.
И распадаются они, обломками шурша,
Звучат органами вершин — светло, исповедально,
И полыхает целый свет над ними не спеша
И в душах каждого из нас — в священном трепетанье.
Перевод с украинского
Петро Куценко
Віковічні парки
Всю ніч органами звучать склепіння верховіть,
І палахкоче цілий світ — в священнім трепетанні.
Цих віковічних парків нам ніколи не сходить,
Не осягнути їх буття, повитого у тайни.
Горить пітьма, перетіка в многоплощинні сни,
І, меж позбавлені чітких, в терпкім благоговінні
Спливають в глибині алей видіння давнини:
Щемливі хори, шелест, сміх і світлі-світлі тіні.
І хтось шепоче упритул: скоріш, скоріш звідсіль.
Уже иакільчився в імлі невідворотний спалах,
Що перевтілить нас обох, і щастя наше, й біль
В такі ж видіння давнини — в потрісканих дзеркалах.
Це в них зринають кожну мить блукаючі вогні —
Чужих життів і доль чужих небесні подорожні —
В сліпім пориві повторить літа свої і дні
В гулких роздоллях цих терас і галерей порожніх.
І сил немає наслухать, як тануть голоси,
Туманять зір і душу рвуть — у мерехтливих зламах,
Але витає тут і там нетлінний дух краси
В націлених ізвідусіль у нас порожніх рамах.
І розпадаються вони — облущені, старі...
Звучать органи верховіть, печальні й сповідальні,
І палахкоче цілий світ над ними угорі
І в кожного із нас в душі — в священнім трепетанні.